Смерть і поховання не припиняють стосунків християнської любові, що зв’язували живих із померлими під час земного життя останніх. Продовження цих зв’язків і здійснюється у молитовному поминанні покійних. За євангельським вченням, «Бог не є Богом мертвих, але живих. Бо у Нього всі живі». Христос помер і воскрес, аби володіти мертвими і живими, і Сам зійшов у пекло, щоб врятувати душі, які з вірою очікували на Його пришестя. Молитовне поминання вважалося богоугодною справою ще в старозавітній Церкві. Так, наприклад, пророк Варух молився за померлих, кажучи: «Господи Вседержителю, Боже Ізраїля! Вислухай молитву за тих в Ізраїлі, що померли, і синів їхніх, які згрішили проти Тебе... Не згадуй неправди батьків наших» (Вар. 3, 4–5).