Смерть і поховання не припиняють стосунків християнської любові, що зв’язували живих із померлими під час земного життя останніх. Продовження цих зв’язків і здійснюється у молитовному поминанні покійних. За євангельським вченням, «Бог не є Богом мертвих, але живих. Бо у Нього всі живі». Христос помер і воскрес, аби володіти мертвими і живими, і Сам зійшов у пекло, щоб врятувати душі, які з вірою очікували на Його пришестя. Молитовне поминання вважалося богоугодною справою ще в старозавітній Церкві. Так, наприклад, пророк Варух молився за померлих, кажучи: «Господи Вседержителю, Боже Ізраїля! Вислухай молитву за тих в Ізраїлі, що померли, і синів їхніх, які згрішили проти Тебе... Не згадуй неправди батьків наших» (Вар. 3, 4–5).

У Християнській Церкві звичай поминати спочилих до кінця II та початку III століть, за свідченням св. Кіпріана, вже встановився остаточно. Відтоді, як було встановлене суспільне християнське богослужіння, моління за покійних є постійною його складовою частиною.

Творити поминання, молитви та пожертви за померлих – священний обов’язок кожного християнина.

Святий  Іван Золотоустий так вчить про користь поминання: «Є спосіб полегшити муки душі грішника, якщо захочемо. Якщо ми будемо творити часті молитви за нього, якщо будемо роздавати милостиню тоді, хоч і не вартий він був милостей Божих, Бог нами буде вблаганий... Що більшим гріхом завинив брат твій, тим більше потребує милостині за себе. Подавай не лише для нього, а й для себе, – бо не однакову силу має милостиня, що подається самим, і та, яку має вона від руки інших... Милостиня з чужих рук має меншу вартість від тої, яка подається від себе... Не про труну й не про похоронні урочистості маємо дбати ми, але про душу покійного... Повідай ім’я покійного, попроси всіх творити молитви та благання: це вмилосердить Бога; хоч і не від нього самого це підноситься, а інші просять милості Божої, такий закон людинолюбності Божої!.. Усе це заповів Дух Святий, Которий прагне, аби ми один одному приносили користь».

Хоч Церква у своїх щоденних молитвах і богослужіннях пам’ятає про душі померлих, все-таки вона, як добра мати, у часі церковного року призначає ще окремі дні для поминання й молитви за померлих.

Церква має прадавній звичай поминати померлих 3-го, 9-го і 40-го дня після смерті, тому і ці дні звуться третини, дев’ятини й сорочини або чотиридесятини. Ті поминання сягають апостольських часів. Ці дні пов’язані з етапами возходження душі до неба.

У требнику Петра Могили говориться про духовне значення тих поминальних днів: «Поминання 3-го дня означає, що померлий вірив у Христа, який воскрес 3-го дня, а також і те, що померлий зберіг три богословські чесноти: віру, надію і любов. Поминанням 9-го дня просимо Господа Бога, щоб через заступництво небесних ангельських хорів упокоїв померлого зі святими. Поминання 40-го дня на спомин 40-денного Христового посту й 40-го його перебування на землі по своєму воскресенні, а також на спомин 40-го посту Мойсея і пророка Іллі».

Вищеназвані поминання називаються також сорокоустами. Слово «сорокоуст» дослівно означає: сорок уст, тобто моління 40 устами чи священиками. Вірні, щоб гідно пом’янути своїх померлих членів родини у 3-ій, 9-ий чи 40-ий день смерті, давали на відправи до великих церков-соборів, де було багато священиків, щоб у відправах в один день брало участь 40 священиків. Багатші замовляли сорокоусти не тільки в 40 церквах рівночасно, але й через 40 днів, тобто сорок разів по сорок. У часі сорокоустів читають диптихи, тобто списки померлих. Тепер звемо сорокоустами окремі моління за померлих  під час Великого посту.

Виявом нашої любові до тих, що відійшли до вічності, є також наші моління в роковини їхньої смерті чи похорону. Це похвальний християнський звичай у роковини давати на відправу святої Літургії, парастасу чи панахиди. Так ми засвідчуємо нашу любов до дорогих нам померлих і нашу вдячність їм.

Субота – день молитви за померлих. У нашому церковному календарі не тільки кожний день у році присвячений якомусь празнику чи святому, але й кожний день тижня має свого покровителя.

У понеділок свята Церква почитає ангельські хори, які в небі посідають перше місце після Пресвятої Богородиці. Вівторок присвячений святому Йоанові Хрестителеві, бо він є символом усіх пророків. У середу пригадуємо зраду Ісуса Христа і початок Його страстей та віддаємо честь Животворящому хресту, на якому помер наш Спаситель. У четвер почитаємо святих апостолів і святого отця Миколая. У п’ятницю віддаємо поклін Христовим мукам і його смерті на хресті.

У суботу Господь Бог відпочивав після створення світу, і в суботу Ісус Христос спочив у гробі, спасши людський рід; отже, субота стала символом вічного спочинку і щастя в Бозі.

Крім згадування про померлих у кожну суботу тижня, маємо ще в нашому церковному році деякі суботи поминання, церковні богослужби яких уповні присвячені молитвам і поминанню померлих. Ті суботи звемо задушними, або суботами  «вселенського» поминання. До них належить субота перед М’ясопусною неділею, друга, третя і четверта субота Великого посту та перед Зеленими святами.

М’ясопусна неділя згадує день Страшного Суду. І тому в суботу перед тим молимося «за всіх від віків померлих християн», за всіх тих, які коли-небудь і де-небудь померли або згинули, про кого, може, ніхто ніколи не молиться, щоб усі вони могли стати на Страшному Суді по правиці вічного Судді.

Великий піст – це не тільки час посту й покути, але й молитов за померлих. З цією метою виділено три суботи в пості. У часі Великого посту свята Літургія правиться тільки в суботу й неділю, а в інші дні правиться Літургія Передосвячених Дарів. Щоб померлі не залишилися без ласк і заслуг Святої Літургії, то суботу в пості призначено на окреме поминання померлих.

Зеленосвяточна субота.

Зіслання Святого Духа 50-го дня після Воскресіння було завершенням справи відкуплення людського роду. Тому свята Церква, бажаючи, щоб і померлі були учасниками дарів відкуплення, у цю суботу поминає всіх від віків спочилих християн.

Димитрієва субота.

У требнику митрополита Петра Могили сказано ще про поминання померлих у суботу перед празником святого великомученика Димитрія. Та це поминання не є традицією ані Східної Церкви, ані нашого українського народу. Цей звичай прийшов до нас від московської Церкви. Підставою для поминань у цю суботу стала перемога великого князя Димитрія Івановича Донського над татарським ханом Мамаєм 8 вересня 1380 року на Куликовому Полі. Князь Димитрій Донський (1362-1389) після перемоги наказав щорічно поминати воїнів, які полягли в тій битві. З часом почали поминати не лише воїнів, а днем поминання стала субота перед святим Димитрієм, мабуть, тому, що сам святий був воїном.

Проводи на цвинтар у воскресному часі.

У нашого народу був гарний звичай другого або третього дня Великодніх свят або також у Томину неділю йти з процесією на цвинтар і там, на гробах, ставити хліби та правити панахиди. Ця практика має символічне значення: живі в часі воскреснім ідуть до померлих, щоб поділитися з ними радістю Христового Воскресіння.

Особливими днями поминання померлих  у листопаді є  так звані «задушні дні». Слово «поминати» походить від слова «пам’ятати», тобто згадувати спочилого. Християнина згадують, перш за все, у молитвах, тому в ці дні треба особливу увагу приділити молитві: і домашній, і церковній. Відповідно, вихідні то чи будень, потрібно знайти час, щоб прийти на Святу Літургію й відвідати могили померлих рідних та близьких.

Свята Церква як Містичне Христове Тіло об’єднує всіх охрещених вірних чи вони ще тут на землі, чи вже у славі в небі або чи ще може покутують за свої провини в чистилищі. Усіх членів цієї Церкви пов’язує та сама любов Господа Бога і ближнього. Ту взаємну злуку всіх вірних на землі, святих у небі й душ у чистилищі ми називаємо сопричастям святих. Вона полягає в тому, що святі в небі своїм заступництвом перед Богом можуть помагати й помагають нам на землі й душам у чистилищі. А ці знов можуть молитися за нас, але не можуть собі допомогти, бо час їхніх заслуг уже скінчився. Зате ми можемо їм допомогти своїми молитвами, добрими ділами, а передусім жертвою  Святої Літургії.

Церква підтверджує це словами Отців – вчителів: св. Кирило Єрусалимський (ІV ст.) каже: «За всіх, які померли, молимося в тому переконанні, що дуже помічним для їхніх душ є жертви в поєднанні з молитвами». Тертуліан (ІІ ст.) пише: «Кожного року у визначений день складаємо жертви за душі померлих». Св. Єфрем Сирійський († 373) у своїм заповіті залишив таку просьбу: «Дайте мені на прощання молитву, псалми і Жертву Святої Літургії. А по 30 днях зробіть поминки за мене, бо померлі дістають поміч через Святу Літургію, що її живі жертвують».

Святий Григорій Великий, папа римський, дав вказівку молитися за одного ченця на ймення Юст – відправити за нього тридцять Богослужб. Коли було  закінчено відправляти, на тридцятий день явився цей монах своєму колишньому настоятелеві Копіозові, сказавши наступне: «Я терпів муки. Тепер же є звільнений!» Сьогодні заохочується відправляти так звані «григоріанки», тобто 30 безперервних Служб Божих за конкретні душі померлих.

Молімося за наших померлих, щоб вони, очищені Божою Любов’ю в Небі, просили за наше спасіння. Багато душ людей що перейшли до вічності, потребують щоб ми жертвували за них відпусти, протягом першого тижня листопада. Незмінною умовою отримання відпусту є молитва в намірах Святішого Отця, прийняття Причастя та перебування у стані освячуючої благодаті.

Гарною традицією запалювання свічок та лампадок на могилах ми виявляємо пам’ять й любов до померлих.