14-а Неділя по Зісланні Св. Духа Христос часто говорив свої проповіді, щоб ті, які слухають Його, могли краще зрозуміти Його божественне вчення. Та і сьогодні ми чули, як Христос говорив про Царство Боже, яке подібне до бенкету, до великого торжества. Але замість того, щоб прийти і зрозуміти ту радість, багато відмовились. Одні тому, що придбали поле, другі – торг, а треті, щоб відімстити царю – слуг повбивали.. і тоді цар, бачачи, що даремно чекає гостей, посилає слуг запросити всіх, кого зустрінуть. І так було зроблено. І коли світлиця була повна гостей, ввійшов цар подивитися і побачив чоловіка, який прийшов у брудній одежі і сів за стіл. «Друже! Як ти увійшов сюди без весільної одежі?», – і звелів кинути в темряву кромішню.
Тим добрим батьком є сам Господь Бог. Тим домом є Свята Церква, а запрошені гості – це всі народи світу, які мають одягнутися у весільний одяг Святої Тайни Хрещення і увійти до Царства Божого. На що Христос хоче звернути нашу увагу? Господь кличе всіх без винятку і завжди нагадуючи: прокиньтеся, опам’ятайтеся, змініть своє життя. Христос постійно стукає у наші двері, але ми часто кажемо: «Мені тепер нема коли. У мене стільки турбот, у мене сім’я, клопоти, повно праці. Пізніше, як я стану на ноги, полагоджу всі свої справи, як прийде неділя, настане зима…, як я вийду на пенсію, – я обов’язково відгукнуся на Твій голос». А як це проходить, то ми знову або через лінивство, або через фізичну неміч кажемо: «Почекай, Господи, я обов’язково прийду», і так минає ціле життя. І так чинить майже кожен. Стрімголов біжить за нинішнім, як каже Святе Письмо: «за вітром». І як бачимо багато покликаних, але мало вибраних. Чому? В чім причина? Вина Бога, чи біда в людській байдужості, жорстокій безсердечності? А ми читаємо: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе» і ті слова через призму часів лунають і до нас: «Україно, Україно, я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчат під своє крило, але ви не бажали! Ви прийняли, слухали чужий мотлох, який насіяла тьма конфесій і сектантства і воно вас розриває на всі боки». І коли уважно читати Святе Письмо чи історію юдейського народу, ми побачимо, як жорстоко відносився народ до Царя над Царями.
Перед потопом Господь 120 років (!!!) звертався через Ноя до свого народу і нагадував, який жахливий чекає кінець, якщо не навернуться. І хто чув? До того озвіріли, що навіть в останній день, коли Ной з родиною увійшов у Ковчег і ще раз закликав опам’ятатися, то народ закричав: «Принесіть огонь і спаліть їх живцем, нехай не турбують нас, бо ми хочемо жити… веселитися… пити…». Багато покликаних, але мали вибраних. А мешканці Содоми і Гоморри почули? Ні! Так було колись. Так є і сьогодні. Бог різними способами запрошує нас до Царства Свого. Взиває до нашого розуму, стукає до серця, кличе Своїх дітей через Своїх слуг – священиків. На жаль, світові примани: забави, пияцтво, розпуста, вседозволеність взяли верх. Як ми подібні на того чоловіка, що прийшов у брудній одежі до царського палацу, розсівся там і уявляє, що він порадував царя. А цар сказав: «Зв’яжіть йому ноги і руки і вкиньте геть у темряву кромішню де плач і скрегіт зубів».
Ми повинні зрозуміти, що не для того живемо, щоб їсти і пити, але їмо і п’ємо, щоб виконувати Божу волю… і це не наша заслуга, не наше достоїнство, що ми християни. Господь нас вибрав, нас покликав? Кликав і кличе. Але не для того, щоб ми залишалися синами цього світу розбещеного, синами гріха, а щоб ми змінилися і поправилися. Ось що нам нагадує сьогоднішня притча. Ідучи додому, дамо кожен собі відповідь: «Відкликнусь я на Божий призов? Послухаю Його клич?» і коли відповім: «Так», то постановімо собі: не буду більше жити в гріху цього світу і буду йти до святої Тайни покаяння, очищуватись, змінювати брудну одежу на чисту і буду жити так, як цього вимагає Цар і Господь. Амінь.
|
