Парафія Пресвятої Трійці

Непорочне зачаття Пресвятої Богородиці праведною Анною

Адміністратор — Sun, 16 Dec 2012 14:18:25 GMT

Проповідь на свято Непорочного зачаття
Пресвятої Богородиці св. Анною

Слава Ісусу Христу!

Сьогоднішнє свято скеровує нас до подій, які сталися на початку існування людства – створення Богом перших людей, наших прародичів Адама і Єви, і їх життя у Раю. Створивши їх на Свій образ і Свою подобу, Господь обдарував їх свобідною волею і світлим розумом, бажаючи, щоб людина використала цей дар свободи на Його славу. Даючи людині Свою заповідь: «З дерева пізнання добра і зла не їстимеш плоду, бо зараз же помреш» (пор. Бут. 2, 17), Господь не бажав обмежити її свободи, а хотів радше застерегти людину. Людина ж у цій свободі скористалася вибором, і, на превеликий жаль, вибрала не Бога – свого Сотворителя, а Його відвічного ворога – диявола.

Створивши людину святою і непорочною, Бог вповні дав їй пізнати себе як найвище добро. Але з того часу, як людина згрішила, вона сама собі відкрила можливість пізнавати зло. У бутті людства починається важкий і тернистий шлях – постійне заглиблення в зло, його пізнання і продукування, аж до пекельних глибин.

Бог, як повнота добра, дає людині пізнати це добро у всій його досконалості, так же і диявол: як основа зла, дає людині пізнати зло у всій його страшній мерзенності. Відбувається щось подібне до закону земного тяжіння, коли людина, стрибаючи в прірву, розуміє, що їй потрібно догори, але вага власного тіла не дає їй зупинитись і повернутись назад, вгору, так само з моментом упадку в гріх, для людей відкривається своєрідний «Закон гріховного тяжіння», тобто нахил до зла. Людина розуміє, що їй потрібно назад, до добра, до Бога, але тягар первородного гріха разом із масою щоденних стократно помножених особистих гріхів тягне її щораз нижче й нижче. Вона тужить за добром, бо знає, що воно є, та, на жаль, не може його осягнути. І хочеться думати, що напевно має бути якась критична точка в пізнанні людиною зла, щоб оглянутись назад, і з гріховної прірви поглянути у Небо і зрозуміти – яке прекрасне добро, і як бездумно воно втрачається.

Розуміючи такий невідрадний стан людини, безмежно милосердний і люблячий Отець Небесний, ще там, у Раю, дає людині надію. Він, зсилаючи прокляття на диявола-змія, обіцяє людині майбутнє спасіння. Коли настала повнота часу, Господь Бог сповняє свою обітницю – Він Сам погоджується стати людиною, щоб умерти на хресті і у той спосіб дарувати людині спасіння. Очевидно, щоб стати людиною – Господь хоче пройти всі стадії людського життя. Тому й обирає Собі земну матір – Марію, дитину праведних Йоакима та Анни, котрої саме сьогодні, святкуємо Непорочне Зачаття. Тобто Господь Бог дає можливість людині почати все з початку.

Пресвята Діва Марія була в звичайний людський спосіб зачата в утробі св. Анни, однак Отець Небесний творить її Пречистою і непорочною, виймаючи з-під влади первородного гріха, бо Вона, маючи стати Матір’ю Самого Бога, посудиною, кивотом, вмістилищем Святого і Безгрішного, не могла бути хоч би з найменшою плямою гріха.

Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії стається прообразом непорочності людської душі у Святій Тайні Хрищення. В момент Хрищення людина стає неначе щойно створений Богом Адам – вона є чистою і без жодної плями гріха, для неї відкрите Небо. Але вона і надалі має право вибору. І здається повторюється все з початку: знову спокусник-змій, знову «закон гріховного тяжіння» – злий нахил, знову упадок в гріх і знову туга за Раєм, за життям в непорочності.

Але тепер нові упадки людини в гріх не є вже такими безнадійними, бо є Непорочна, нескверна, чесніша від Херувимів і славніша від Серафимів Богородиця Діва. Через Неї провадиться постійний процес відкуплення людини від гріха, через Неї поширюється досконале коло Божої любові і милосердя, де людина постійно має можливість вибрати Бога і до Нього повернутись, бо саме Вона приводить нам Христа, Який дає нам Святу Тайну Покаяння – нове народження в непорочності, тобто можливість знову почати все з початку.

Непорочна Діва дала нам Тіло Христове у Вифлеємі, і те Тіло за наші гріхи було розп’яте на Голготі. Сьогодні те саме Тіло і та сама Кров у Пресвятій Тайні Євхаристії жертвується за наші гріхи на престолах св. Церкви, щоб повернути нам первісну непорочність і чистоту. Тому сміливо можемо сказати, що кожна Ласка, яку отримуємо від Бога, приходить до нас через Пречисту Діву Марію Непорочно зачату. Радіймо цим і користаймо з Божої благодаті, очищуючи себе від усякої скверні молитвами Пресвятої Богородиці. Мати Божа, Пресвята Богородице, спаси нас. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Проповідь на празник св. Миколая Чудотворця

Адміністратор — Sun, 16 Dec 2012 14:11:22 GMT

Проповідь на свято св. Миколая Чудотворця

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні наша свята церква вшановує великого свого святого отця Миколая, Мир Лікійського чудотворця, який народився далеко від нашої української землі, нашої батьківщини, але його знає кожний наш співгромадянин, його знає найменша дитина, яка з нетерпінням чекає того святого вечора. Вона має в своїй уяві доброго святого, милосердного старця, який прийде до неї з подарунками і як вона бажає його побачити, як вона довго чекає, аж поки зморить її сон. Народився св. Миколай 280 р. у Потарі в провінції Лікії в Малій Азії, в добрій християнській родині Теофана і Нонни. Вже з молодих літ св. Миколай дивував всіх своєю християнською праведністю. Уникаючи різних розваг, увесь час присвячував читанню Св. Письма, молитвам, постові, неначе готуючи себе до майбутнього Служіння Богові.

Коли він підріс, то став монахом, а згодом став священиком. Все своє майно, яке успадкував від батьків, що померли від чуми, роздав бідним. Вістка про його щедрість та про багато інших дивних речей, яких він здійснював, передусім для добра нещасних дітей та молоді, поширилася по всіх усюдах, і це стало причиною, що люди почали його називати «чудотворцем».

Його стрий, єпископ патерський, бачив побожність свого родича Миколая. Передбачивши в ньому великого угодника, єпископ вирішив взяти його під свою опіку і зарахував його до духовенства патерської Церкви.

Отець Миколай хотів віддатись повністю молитві та подвигові монашого життя, але Господь вказав іншу дорогу для праведного мужа. Святий Миколай став лікійським архієпископом, його одноголосно вибрали єпископом зібрані в місті Мирі.

Він сповна віддався для добра церкви. Двері його серця відчинені для всіх, хто може з вірою просити його допомоги, він нікому не відмовить, усіх вислухає і подасть всім потіху. Він пам’ятає про обов’язок молитися, про необхідність та користь молитви, а також зносити всі прикрощі, яких в житті не буде бракувати.

325 року Святий Миколай брав участь у Першому Вселенському Соборі в місті Нікея. Собор усунув багато роздорів і завів порядок у Церкві. Захищаючи чистоту Христової науки, Церква Христова назвала о. Миколая «Правилом віри». Він вчить нас правдивої віри, яка для нас є сонцем, що освічує нашу душу. Лікарем, що лікує нашу природу, зіпсовану первородним гріхом. Від упадку наших прародичів в раю, серце наше стало цією запущеною ріллею, що родить бур’ян і терня. Це підтверджує сам спаситель: «із серця бо виходять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства. Це сквернить людину…» (Мт. 15, 19-20).

Віра помагає нам віднайти ту моральну красу, яку ми мали перед гріхом. Вона вливає в наше життя чесноти, котрі відроджують нас. Віра для нас є ангелом потіхи, що серед терпінь життя спішить нам з полегшою, розрадою і потіхою. Бо наше життя – це хресна дорога. Сам Спаситель навчає нас, щоб ми плекали в собі сильну віру. «Майте віру в Бога. Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: Двигнись і кинься в море, та не сумніватиметься у своїм серці, але віруватиме, що станеться те, що каже, буде йому так» (Мр. 11, 22, 23).

Приклад життя святого Миколая показує нам, як плекати свою віру, боячись гріха визнавати правдиву віру, про яку вчить свята церква. Відкиньмо всі злі науки, як о. Миколай відкинув неправдиву науку Арія на Першому Вселенському Соборі. Подібно до аріан, сектанти стверджують, що Христос не є Богом, а людиною. Загляньмо до Святого Письма і знайдемо, що Христос є не лише людиною, але і правдивим Богом. Святе Письмо говорить, що є один Бог – Творець неба і землі, який не має ані початку, ані кінця. Господь існує в трьох особах: Отця, Сина і Святого Духа.

Сектанти не слухають, що говорить сам Ісус Христос, аби люди визнавали Сина на рівні з Отцем. «Щоб усі почитали Сина, як почитають Отця. Хто не почитає Сина, той не почитає Отця, який послав Його» (Ів. 5, 23). Вшановуючи сьогодні пам’ять святого отця нашого Миколая, стараймося наслідувати його святу віру, не даймося, щоб нас зрадили вороги церкви Христової. Нехай наша віра породить в нас любов до ближнього, милосердя, яке було у святого отця Миколая. Щоб наша віра вдосконалювалася молитвою і постом. Щоб ми своїм життям завоювали собі нев’янучий вінець слави за молитвами святого отця Миколая. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

28-а Неділя по Зісланні Святого Духа

Адміністратор — Sun, 16 Dec 2012 14:04:49 GMT

28-а Неділя по Зісланні Св. Духа

Дорогі в Христі, сьогодні нам до роздумів випадає історія про запрошених гостей, які роблячи свій вибір, відмовилися від того, що їм було приготовлено.
Зробити правильний вибір у житті – це мабуть саме головніше і найважливіше у нашому житті, і деколи найважче.
Часто людське життя прирівнюють до річки, події і обставини якої несуть по течії часу. Життя відчуваєш у повноті тоді, коли воно перемінюється, а коли стоїть на місці, то воно подібне до стоячої води, спокій якої насторожує безжиттєвістю.
Від нашого простого рішення залежить наше життя. Залежить майбутнє наше і тих, хто поруч з нами.
Кожний вибір у нашому житті впливає на наше майбутнє. Сьогоднішній крок впливає на завтрашні події. Щоправда, є ще ті люди, котрі вже прирекли своє майбутнє, кажучи, що все наперед вже визначено і ми лише пасивні виконавці. Приречене майбутнє є лише в того, хто відмовився від своєї свободи – можливості вибору. Тоді його життя дійсно залежить від інших і тоді дійсно він ним не керує.
Господь нам дав життя і покликав у свободі вибору
В цій історії про гостину ми бачимо те, що кожен мав право вибору: прийти чи не прийти. Це право використав.
У нашому духовному житті ми переживаємо подібне, коли Господь нас запрошує до участі у Божому Царстві: прославлення Божого імені, діла милосердя, братерська любов та все інше, що робить нас Божим народом.
Спочатку свої але ...
В притчі ми зауважуємо, що найперше були покликані ті, хто ближче, той хто мабуть вже побував на подібній гостині. В той час це стосувалось ізраїльського народу, але сьогодні це може стосуватися і тих, хто вважає себе християнином, бо ми стали зачислені до Вибраного Божого народу. Тому запитаймо самі себе: чи з нами не трапляється чогось подібного?
Де має бути початок чи продовження, там робимо чомусь кінець?
Похрестивши дитину батьки, немов заспокоюються, що зробили для неї добре діло і більше в церкві їх не видно, але насправді – це лише початок духовного життя. Тому дитину далі потрібно приносити до храму і вести у життя святості.
Посповідавшись, ми легко зітхаємо, що вже отримали прощення, але насправді – це тільки початок навернення і молитися за своє навернення потрібно далі.
Отримавши вінчання, молоді тішаться, що мають тепер Боже благословення, але якщо не будуть далі його скріплювати, то все знищиться і буде кінець цьому шлюбу.
Коли зроблене добре діло для інших буде лише один раз задля заспокоєння душі, а далі не буде продовження, це був тільки початок і не вже це був відразу кінець....що далі?
Посвятити хату, речі для духовного вжитку та інше – це все лише початок для духовного росту, для зміни життя.
Дехто на запитання, що означає слово АМІНЬ твердо відповідає "кінець”, переконаний у своїй "правоті”. Таким чином вже у молитві позбавляє себе надії, продовження, свій майбутній зв’язок.
Чому відмовили і не прийшли? Чому найшли оправдання? Чому поставили вище матеріальні добра ніж добрі відносини? Чому не відбулося продовження?
Бути формальним родичем, знайомим, другом, сусідом – це ще не означає, що ним можна залишитися. Інколи стороння людина може стати ріднішою ніж родич по крові. Якщо так є між нами людьми, то чи не так є Божому Царстві?
У притчі показано як недостойні прийшли на гостину і скористали з неї, а "достойні” залишились при тому, що мали. Можливо вони на наступний день і висміювали господаря, що розділив свою радість бідолах, а можливо і декому із цих недостойних було сказано в очі, що дехто сидів на його місці. У кожному випадку достойні не покуштували цієї вечері. А якщо вона була останньою вечерею? Чи були би варті всі попередні?
Якщо ти думаєш, що один раз відповісти на поклик Бога – це достатньо, то це можна поставити під сумнів.
Кожного разу, коли Бог кличе, то це може бути і твій останній раз, за яким буде видно твою Любов до Нього!
І все ж таки, коли буде достатньо? Коли ми вже достатньо намолимось, наробимо добрих діл, на ходимось до церкви, начитаємось духовної літератури?
Мабуть це станеться тоді, коли це буде остання можливість і твій останній раз!
Тоді у Царстві Божому ти скажеш: "так, було достатньо…”.
Замість того, як відповісти Богові "ні” і найти якесь "оправдання”, краще подумаймо як сказати "ТАК” і цим ще раз показати свою любов до Нього. Не даремно існує мудрість: хто хоче, той шукає спосіб і засоби до здійснення, а хто не хоче, той шукає причину і оправдання.
Ти до кого відносишся, коли Бог тебе кличе йти до церкви, коли запрошує тебе на Свою вечерю, Божественну Літургію?

21-а неділя по Зісланні Святого Духа

Адміністратор — Sun, 28 Oct 2012 12:24:17 GMT

21-а Неділя по Зісланні Св. Духа

Зерно – це слово Боже
Лк. 8, 5-15

Ісус Христос пояснюючи своїм учням значення притчі про сіяча сказав, що зерном, яке сіяч сіє на своєму полі, є слово Боже. Тому практичне значення цієї притчі для духовного життя християнина у великій мірі залежить від того, що ми розуміємо під цим словом Божим.

Слово Боже - це не тільки суха інформація для нашого розуму, Божа наука, повчання, накази, дозволи, заборони чи перестороги. Слово Боже - це передусім звернення Бога, люблячого батька до людини, своєї духовної дитини, це пропозиції помочі, потіхи, розради, духовної підтримки, захист перед небезпеками.

Коли хтось з християн провадить духовну боротьбу з власними гріхами чи недоліками, звертаючись при цьому по допомогу до Господа Бога, то деколи не зразу бачить ясні знаки Божої помочі. Однак частіше проблема у браку знаків допомоги є не в Бозі, а в нас, бо ми не бачимо знаків Божої допомоги через брак духовного світла в душі. Тому слово Боже допомагає нам пізнати знаки Божої помочі, відповіді Бога на наші звернення до Нього. Воно наповнює нас духовним світлом, порадами надії на Бога, покори, покаяння, очищення душі, що сприяє покращенню нашого духовного зору.

Такими видимими і близькими знаками Божої помочі для нас є cповідь і Cвяте Причастя. У святій сповіді ми чуємо виразно слова Христа, сказані устами священика: „Відпускаються тобі гріхи твої. Іди в мирі”. Чи ці слова, які засвідчують очищення душі з гріхів, духовне оздоровлення, не є знаком Божої допомоги для нас?

Якщо в цих видимих тайнах християнин буде бачити знаки Божої допомоги, любові, то він розпізнає, відчує їх і в інших життєвих ситуаціях. А цьому може допомогти нам слово Боже, коли християнин буде старатися приймати його добрим і щирим серцем.

Щоб ми краще бачили в житті знаки Божої помочі, слухаймо і приймаймо слово Боже, голос Божий щирим і покірним серцем, а воно наповнить нас духовним світлом і об’явить нам знаки Божої любові до нас у нашому щоденному житті.

о. Михайло Чижович, редемпторист

14-а Неділя по Зісланні Св. Духа

Адміністратор — Mon, 12 Sep 2011 20:06:58 GMT

14-а Неділя по Зісланні Св. Духа

Христос часто говорив свої проповіді, щоб ті, які слухають Його, могли краще зрозуміти Його божественне вчення. Та і сьогодні ми чули, як Христос говорив про Царство Боже, яке подібне до бенкету, до великого торжества. Але замість того, щоб прийти і зрозуміти ту радість, багато відмовились. Одні тому, що придбали поле, другі – торг, а треті, щоб відімстити царю – слуг повбивали.. і тоді цар, бачачи, що даремно чекає гостей, посилає слуг запросити всіх, кого зустрінуть. І так було зроблено. І коли світлиця була повна гостей, ввійшов цар подивитися і побачив чоловіка, який прийшов у брудній одежі і сів за стіл. «Друже! Як ти увійшов сюди без весільної одежі?», – і звелів кинути в темряву кромішню.

Тим добрим батьком є сам Господь Бог. Тим домом є Свята Церква, а запрошені гості – це всі народи світу, які мають одягнутися у весільний одяг Святої Тайни Хрещення і увійти до Царства Божого. На що Христос хоче звернути нашу увагу? Господь кличе всіх без винятку і завжди нагадуючи: прокиньтеся, опам’ятайтеся, змініть своє життя. Христос постійно стукає у наші двері, але ми часто кажемо: «Мені тепер нема коли. У мене стільки турбот, у мене сім’я, клопоти, повно праці. Пізніше, як я стану на ноги, полагоджу всі свої справи, як прийде неділя, настане зима…, як я вийду на пенсію, – я обов’язково відгукнуся на Твій голос». А як це проходить, то ми знову або через лінивство, або через фізичну неміч кажемо: «Почекай, Господи, я обов’язково прийду», і так минає ціле життя. І так чинить майже кожен. Стрімголов біжить за нинішнім, як каже Святе Письмо: «за вітром». І як бачимо багато покликаних, але мало вибраних. Чому? В чім причина? Вина Бога, чи біда в людській байдужості, жорстокій безсердечності? А ми читаємо: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе» і ті слова через призму часів лунають і до нас: «Україно, Україно, я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчат під своє крило, але ви не бажали! Ви прийняли, слухали чужий мотлох, який насіяла тьма конфесій і сектантства і воно вас розриває на всі боки». І коли уважно читати Святе Письмо чи історію юдейського народу, ми побачимо, як жорстоко відносився народ до Царя над Царями.

Перед потопом Господь 120 років (!!!) звертався через Ноя до свого народу і нагадував, який жахливий чекає кінець, якщо не навернуться. І хто чув? До того озвіріли, що навіть в останній день, коли Ной з родиною увійшов у Ковчег і ще раз закликав опам’ятатися, то народ закричав: «Принесіть огонь і спаліть їх живцем, нехай не турбують нас, бо ми хочемо жити… веселитися… пити…». Багато покликаних, але мали вибраних. А мешканці Содоми і Гоморри почули? Ні! Так було колись. Так є і сьогодні. Бог різними способами запрошує нас до Царства Свого. Взиває до нашого розуму, стукає до серця, кличе Своїх дітей через Своїх слуг – священиків. На жаль, світові примани: забави, пияцтво, розпуста, вседозволеність взяли верх. Як ми подібні на того чоловіка, що прийшов у брудній одежі до царського палацу, розсівся там і уявляє, що він порадував царя. А цар сказав: «Зв’яжіть йому ноги і руки і вкиньте геть у темряву кромішню де плач і скрегіт зубів».

Ми повинні зрозуміти, що не для того живемо, щоб їсти і пити, але їмо і п’ємо, щоб виконувати Божу волю… і це не наша заслуга, не наше достоїнство, що ми християни. Господь нас вибрав, нас покликав? Кликав і кличе. Але не для того, щоб ми залишалися синами цього світу розбещеного, синами гріха, а щоб ми змінилися і поправилися. Ось що нам нагадує сьогоднішня притча. Ідучи додому, дамо кожен собі відповідь: «Відкликнусь я на Божий призов? Послухаю Його клич?» і коли відповім: «Так», то постановімо собі: не буду більше жити в гріху цього світу і буду йти до святої Тайни покаяння, очищуватись, змінювати брудну одежу на чисту і буду жити так, як цього вимагає Цар і Господь. Амінь.