Проповідь на свято
Введення в Храм Пресвятої Богородиці
Слава Ісусу Христу!
«Блаженні ті, що слухають слово Боже і зберігають його» - такими словами закінчується сьогоднішнє Євангеліє та Євангелія усіх богородичних свят, бо направду блаженною була Пречиста Діва Марія, котру змалку в Єрусалимському храмі вчили слухати Слово Боже – Слово, котре Вона заховала глибоко в своєму серці й впродовж усього свого життя зберігала!
Головне завдання сьогоднішнього свята Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Все діви Марії, як і кожного з 12 Богородичних свят, – це ставити нам перед очі велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії.
Сьогоднішня подія у Святому Євангелії на жаль не описана. Про неї ми можемо дізнатися лише із Передання, котре говорить, що Батьки Пречистої Діви Марії – Йоаким і Анна, коли були у пізньому віці свого подружнього життя, склали обіт: коли їх Господь Бог поблагословить потомством, вони пожертвують його на службу Господові. І коли все ласкавий Господь поблагословив їх дочкою Марією, вони змалку виховували її строго за Божим Законом. Коли ж маленька Марія мала вже три роки, батьки повели її до Єрусалимської святині, щоб виконати свій обіт – посвятити її служінню Господові. З метою глибокого пізнання Бога і привели батьки Марію до Єрусалимської святині.
У єрусалимській святині поблагословив родину святий пророк Захарія – батько Івана Хрестителя, який побажав батькам, щоб росла Марія на славу Божу і на потіху людям.
На пам’ять про той щасливий день свята Церква і відзначає сьогоднішнє свято – свято Введення в храм Пречистої Діви Марії.
Чому так урочисто, з такими почестями ввели в Єрусалимську святиню маленьку Марію? Бо ж Марія – майбутня мати самого Христа-Спасителя, це та Непорочна, Найсвятіша зі святих, це та «неопалима купина», як ми співаємо в молебні до Богородиці, бо ж тільки Вона – Пресвята, вища святістю від усіх святих разом взятих, могла стати матір’ю нашого Спасителя – Ісуса Христа!
Тому з таким великим довір’ям у всіх потребах душі і тіла завжди звертаються всі люди, зокрема і наш український народ, до Цариці неба і землі, до Цариці України – Пречистої Діви Марії!
Сьогоднішнє свято дуже тісно пов’язане зі святом, яке ми святкували на початку церковного року, – зі святом Різдва Пресвятої Діви Марії. Знаємо як хотіли мати дитинку Йоаким і Анна. А сьогодні звершується їхня обіцянка віддати на служіння Богу свою, даровану їм Богом, дитину. Вони принесли цю найбільшу свою цінність на служіння Йому. Їх охоплювали одночасно сум і радість того, що збулося обіцяне Йому. А тепер на хвильку задумаймося: як ми всі і кожен зокрема поступає у своєму житті, виконуючи свої обіцянки, дані Богові і своїм ближнім? Чи ми є вдячні, що Бог дає нагоду їх виконати, як це зробили Йоаким і Анна? Вони не відкладали своєї обіцянки, даної Богу. А ми часто подібні до багача, у котрого вродило дуже велике збіжжя. Йому бракувало робітників. Він почав ходити по хатах просити, щоб допомогли зібрати. Пообіцяв великі гроші. Але коли зібрали збіжжя, пану стало шкода своїх грошей і він заплатив людям набагато менше. Ми також часто подібні до цього пана. Коли хвороба чи якась біда, пережиття, то ми молимося, просимо у Бога, щоб допоміг, часто обіцяємо, що змінимося, що почнемо вести краще життя. А коли біда проходить, то про обіцянки і наміри забуваємо або відкладаємо на «ліпші часи»! Але наші терпіння – це часто випробовування нас, які ми є: чи ми виконуємо обіцяне, чи зуміємо подякувати Богу за ласки, що отримали. Ми часто не вміємо дякувати Йому за життя і ті ласки, які ми отримуємо завжди, незалежно від нашої заслуги, бо є відкуплені Його кров’ю і смертю на Хресті.
Все залежить від нас з вами, чи ми скористаємося і відкриємо своє серце, як і Він відкрив для нас усіх і кожного зокрема. Що ж ми взамін можемо віддати Йому крім свого серця, повного любові, бо говорить Господь до людини: «Дай мені своє серце». В одному селі проходила збірка на хрест при вході до села. Усі давали щедрі пожертви, тільки бідний хлопчик-сирота не мав, що дати. Тоді він прийшов у ночі на це місце і почав молитися: «Христе, не маю, що Тобі дати. Але прийми у жертву любов мого серця». І ця щира жертва бідної сироти – це було найбільше, що він міг дати для Бога.
Що людині треба найбільше у цьому світі? Їй потрібно, щоб її любили. А коли хочемо, щоб нас любили, мусимо жертвувати свою любов іншим. Та ніхто в світі не здатен нас більше любити, як Бог. Коли ми хочемо віддячити Богу за Його безконечну Любов, то повинні постаратися віддати Любов за Любов. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
|
