Неділя Царя Христа - 31 Жовтня 2010 - Проповіді

Одного разу зібрався ізраїльський народ біля дому первосвященика в Раматі та вигукував: «Дай нам царя, який не полишить нас на знущання чужинцям! Царя, який судитиме по справедливості, який буде переможцем у боях з ворогами нашими!» І Самуїл, помолившись, просив у Господа світла. Опісля вийшов перед народ і промовив: «Савло є ваш цар!» Народ вибухнув великою радістю та кинувся шукати свого вибраного царя. Знайшов його, укритого, покірного, десь в убогій хаті. Вивели Савла перед народ. Був він напрочуд гарний. Тоді-то Самуїл закликав: «Ось це той, якого Господь посилає вам за царя! Дивітеся, ніхто з-поміж людей не є такий великий, такий дужий, як він». Тоді ж, наче вулкан, загомоніли оплески та вигуки радості народу: «Хай живе наш Цар і Вождь!»

Також і в наші часи християнський народ, поневолений і придавлений розбещеністю світу та злобою гріха, звернувся до свого Первосвященика з окликом: «Подай нам Царя, який не полишить нас на знущання і поталу ворогам нашої душі і нашого спасіння! Царя, який судитиме з повною справедливістю, царя, який встановить правдивий і тривкий мир у наших втомлених душах і зранених серцях!» І Первосвященик «Нового Завіту» - Папа Пій XI у 1926 році промовив до християнського люду: «Христос ваш Цар і Господь!» Тому-то й християнський світ в останню неділю жовтня віддає йому окрему, особливу честь. Був час, коли люди славили Христа, який від століть скривався в маленьких, укритих кивотах забутих церков, наче в’язень. Але й прийшов час, щоб вийти йому з цієї мовчанки і забуття, щоб увійти в вир життя усіх народів світу, щоб бути їхнім володарем, бути їхнім Царем. Бо без Христа-Царя, Пантократора-Чоловіколюбця, немає справедливості, без Нього не існує добробуту і, що найважливіше, без Нього немає любові і справжнього миру поміж людьми. Бо Христос є справжній Цар, віковічний, могутній володар. Про велич, красу і тривалість Христового Царства говорить ще перед зачаттям Ісуса Божий посол, архангел Гавриїл: «Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки, й царюванню його не буде кінця» (Лук. 1,32). А більше сто літ перед народженням Христа про красу і велич Його Царства пророк Ісая співав похвальний гімн, називаючи Його князем миру, потужним володарем, на якого рамені зазначене його начальство, батьком будучого віку. І з того приводу пророк попереджає Божих супротивників: «З нами Бог, зрозумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог!»

Коли ж Христос-Цар народився серед нічної темряви цього світу, в крайній нужді й опущенні, в печері Вифлеєму, небесні Ангели оспівували його як Царя: «Слава во вишніх Богу, а на землі мир людям доброї волі!» І ось приходять три царі зі сходу в Єрусалим, допитуючись: «Де народився ваш цар? Ми прийшли, щоб поклонитися йому». Його, Ісуса, новонародженого Царя шукає, щоб убити, лукавий Ірод; та це йому не вдається. Вкінці сам Христос говорить і засвідчує нам своєю надземною силою та властю, що він наш Цар і Бог.

Одного трагічного вечора в Єрусалимі юдеї звинуватили Христа Ісуса перед цісарським судом, римським намісником Пилатом, що Христос – самозванець, небезпечний для римської імперії, бо робить себе Царем. Не раз-бо чули, що Христос говорив про своє Царство та про умови належності до нього. А тут злобно вкладають інакше значення у Христові слова й на цій основі звинувачують Ісуса. Тому-то Христос на питання Пилата «То ти таки цар?» дає вичерпне пояснення свого Царства: «Царство моє не від світу цього; було б моє царство від цього світу, то сторожа моя воювала б, щоб мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство» (Ів. 18,36). «Так ти цар?» – допитується зацікавлений Пилат. «Так, я – цар! – каже Ісус. – Я на те родився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій» (Ів. 18,37).

В одну ж трагічну п’ятницю на горі Голготі піднесено три хрести. По правиці і по лівиці розіп’яли двох розбійників, а на середущому хресті, над розп’ятим Ісусом виднів напис римського намісника Пилата: «Ісус Назарянин – Цар Юдейський». Дивний Цар: його трон – це хрест, його корона – це терновий вінок, його царський багряний одяг – це власна кров, що спливала з роздертих ран. Всі інші царі перестають бути царями з хвилиною смерті, а цей Божественний Цар зачинає володарювати власне зі своєю смертю! Він-бо сказав колись: «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Ів. 12,32). І ось розбійник, розіп’ятий по правиці Ісуса, перший взиває: «Згадай за мене, Господи, коли прийдеш у царство твоє!»

Сам Христос-Господь теж зволив нам дещо розповісти докладніше про обсяг своєї царської влади, коли каже: «Дана мені всяка влада на небі й на землі» (Мат. 28,18). Йому – Спасителеві світу – дана не частина, але вся, повна, безмежна, вічна влада. Дана вона Богом, Творцем всесвіту. Влада ця не обмежена ні ріками, ні кордонами, ні простором, ні відстанню країв. Увесь всесвіт з мільярдами зірок її не охоплює. Вона сягає куди ширше і далі, і вище, бо небесні, надприродні області світи обняті необмеженою Христовою владою. Ніхто із смертних володарів і завойовників не мав, навіть здалеку, подібної влади. Їх влада була обмежена часом, простором і областю. Наказували і рядили дочасним тілом, а до вічної душі жоден з них приступу не мав. Христос в першу чергу – володар духів і душ, хоч не зрікається володіння над усім видимим, дочасним.

«Все передане мені моїм Отцем» (Мат. 11,27), – запевняє Христос. Все у Його руках: земля, краї, ріки, моря, повітря, зорі, сонце – незміренний всесвіт. Вся доля всіх на землі і у вічності – в руках Христа-Царя, і то виключно в Його. У нього не тільки законодавча влада, з якою всім і по всі часи треба числитися, але він має теж повну, безапеляційну суддівську владу. Він вживає її тут, на землі, у Тайні Покаяння (Сповіді), розв’язуючи гріховні кайдани і повертаючи невольникам гріха свободу Божих дітей. І у повнім блиску й славі виявить свою суддівську владу на страшнім суді, де невідклично припечатає вічну долю кожної людини.

Яке ж відношення цього Христа-Володаря до нас? Св. Василій каже, що між справжнім Володарем і тираном є та різниця, що тиран загарбує засоби й майно підданих на свою власну користь, а правдивий володар всього себе беззастережно посвячує благові своїх підданих. І таким є Христос. Він – Пан над панами, Володар володарів, безмежний, вічний Бог стає нашим слугою і віддається всеціло за нас. «Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, а послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт. 20,28), – каже Ісус. Христос кличе: «Я прийшов, щоб мали життя, щоб мали його вповні» (Ів. 10,10). І подбав Він про все: насіяв багато зерна Божої істини, проголосив закони, що їх завданням приспорити нам добро, відчинив криниці святих Тайн, що вистачать на всі наші потреби, забезпечив цілющим кормом – Пресвятою Євхаристією та й не лишає нас самих сиротами, а бере сам провід у свої руки й не покине, допоки цілих, здорових, багатих, у заслуги не доведе до берегів вічності. Чудовий він – Христос, наш Цар, напрочуд добрий, не такий, як земні володарі. Чи ми користаємо з його багатств, якими він так радо і щедро нам служить?

«Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він уже розгорівся!» (Лук. 12,49) – каже Христос-Цар, накреслюючи завдання свого приходу на світ. А того вогню так треба людям! Він освітлює і гріє; не нищить і не шкодить, а помагає і дає життя; не висушує і не палить, а вливає сили й наснагу для боговгодних учинків.

Чи ж ми не перешкоджаємо Христові у його змаганнях удосконалити нас та й освятити? Чи гріх, потурання пожадливостям, головно змисловості, не гасить вогню Христової любові у наших серцях? Чи вміємо ми тих, що трясуться не раз від холоду, привести до Ісуса-Володаря, щоб їх загрів теплом своєї любові? Чи тих, яких палить гарячка ненависті до Бога, звертаємо до Христа-Ісуса, щоб отінив їх своєю любов’ю?

«Не мир прийшов я принести на землю, а меч», – далі заявляє Ісус. Дивне це слово. Христос – князь миру, у Великий Четвер лишив нам мир, якого світ не може нам дати, а тут говорить, що не мир прийшов він принести, а меч. Та цей меч не на руїну нашу, а на життя. Його вістря звернене проти всього, що низьке, шкідливе, підле, небезпечне, на те саме, щоб після його усунення запанував повний, надприродний, Христовий мир.

Земні володарі зачиняються, обставляються охоронцями, не допускають усіх до себе. Цілком не так поступає великий, могутній володар Христос: вступ до нього вільний для всіх. Він усіх просить до своїх скарбниць: «Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11,28). «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є!» (Ів. 7,37). А однак скільки таких, глухих на поклик Христовий, лишають Його самого, самі ж гинуть із-за виснаження і нужди.

Перенесімося думкою ще раз в Єрусалим перед палату намісника Пилата, де весь майдан – наче розбурхане море, наче хвилі гірського потоку – щораз міцніше, щораз більше гуде; несеться крик із безлічі грудей: «На хрест з Христом-Ісусом, нехай живе Варава-розбійник! Нехай живе гріх, безвір’я, поганство, нечесть, а Христові – смерть!» І ця сцена й досі повторюється. «На хрест з Христом! Випусти нам Вараву! Розіпни! Розіпни його! Хай живе Варава!» – гукають і сьогодні у парламентах, де укладають закони; проголошують з університетських кафедр, які не раз служать брехні; почуємо це в театрах, у кінофільмах, на телебаченні, де ширять неморальність; знайдемо це в часописах, журналах, літературі, які поширюють безвір’я і розпусту; стрінемо в урядах і трибуналах, а то і в родинних гніздах. Та найбільше і найчастіше поновлюється ця сцена у серцях людей. Бо хто тяжко грішить, той розпинає Христа-Ісуса! Люди світу цього не хочуть цього розуміти. Та чи бодай ми, християни, це добре розуміємо?
Тож докладаймо всіх зусиль, щоб Христос не тільки жив, але щоб по всіх усюдах розвивалося Христове Царство, царство правди і любові! Щоб усі люди стали учасниками його багатих і могутніх ласк й осягнули його вічне Царство. Амінь!

Слава Ісусу Христу!