П’ятеро італійських науковців (Ді Лаззаро, Мурра, Сантоні, Нікелатті та Балдаккіні) спростували поширену у світових ЗМІ гіпотезу про те, що Туринська плащаниця є витвором середньовічного майстра-фальсифікатора. Зокрема у звіті сказано: «Двостороннє зображення людини, яку бичували і розіп’яли, ледь видно на лляній тканині Туринської Плащаниці, і воно має багато фізичних та хімічних характеристик, які є настільки особливими, що в сучасних лабораторіях не можливо було б відтворити його унікальне забарвлення», – спростовують вчені заяви у різних статтях. «Саме ця неспроможність відтворити (і таким чином сфальсифікувати) зображення на Плащаниці відкидає усяку можливість припустити, яким чином виник образ», – підкреслюють вчені.

Сучасна наука досі не може пояснити як сформувалося зображення тіла на Плащаниці. Як часткове оправдання, вчені скаржаться на те, що немає можливості провести безпосереднє пряме вимірювання тканини Плащаниці. Востаннє такий експериментальний аналіз на місці проводила у 1978 році група із 31-го науковця. Тоді вони застосовували усе можливе тогочасне обладнання і, в результаті десятків вимірювань, прийшли до висновку, що зображення тіла не було ні намальоване, ні надруковане, ні отримане внаслідок нагрівання. Нещодавнє дослідження окремих фрагментів плащаниці показало, що товщина зафарбованого шару є надзвичайно тонкою – близько 200 нм (200 х 10−9 м), що відповідає товщині первинної клітинної стінки одного волокна тканини.

Інша важлива інформація, отримана внаслідок досліджень: кров – людська; під плямами крові немає зображення; градієнт кольору містить тривимірну інформацію про тіло; зафарбовані волокна (зображення) є більш крихкими від незафарбованих волокон; зафарбовування поверхні волокон зображення відбулося в наслідок невідомого процесу, що спричинив оксидацію, дегідратацію та сполучення у структурі целюлози тканини. Іншими словами: колір є результатом прискореного процесу старіння тканини.

Слід зазначити, що до сьогодні нікому не вдалося відтворити зображення на тканині із такими ж характеристиками.

Науковці ENEA зазначають, що існує два припущення яким чином тканина була розміщена навколо тіла: зверху і знизу (не у повному контакті із цілим тілом) або прикладена до тіла і зв’язана, щоб бути у максимальному контакті з майже усім тілом.

«Перше припущення підтверджується тим, що існує співвідношення між насиченістю (градієнту) зображення та відстанню між тілом і тканиною. Більше того, на зображенні присутні ті частини тіла, які не контактували з тканиною, як наприклад, над і під руками та навколо носа. Друге припущення є менш ймовірним, оскільки бракує типових геометричних деформації внаслідок контакту тривимірного тіла та двовимірної тканини. Що більше, відсутнє зображення стегон тіла, тому робимо висновок, що зображення не утворилось внаслідок контакту тіла з тканиною», – зазначають науковці.

Саме це спостереження «разом із крайньою поверховістю забарвлення та відсутністю пігментів» відкидає можливість того, що це зображення могло бути отримане внаслідок хімічного контактного методу, як у сучасній лабораторії, так і, тим більше, гіпотетичним середньовічним майстром.

«Під плямами крові немає зображення, і це означає, що каплі крові потекли до того, як виникло зображення. Таким чином приходимо до висновку, що зображення сформувалось після того, як у тканину загорнули тіло. Більше того, усі плями крові мають чітко визначені краї, тому можемо припускати, що тіло з тканини не виймали. Біля отворів немає слідів гниття, які зазвичай з’являються через 40 годин після смерті. Саме тому зображення не є результатом газів, що випаровуються в наслідок гниття, а тіло не лежало у тканині більше двох днів».

Науковці ENEA розглядали також припущення, що зображення могло виникнути завдяки певній формі електромагнітної енергії (вона могла викликати таку насиченість кольору, градієнт, зображення тіла, що не було в контакті з тканиною, а також відсутність пігменту на тканині). Такі спроби відтворити зображення вже здійснювались, однак мікроскопічний аналіз довів, що в такому випадку шар забарвлення є набагато товстішим, ніж на Туринській плащаниці. У звіті вчених зазначено: «Слід зазначити, що для того, щоб враз замалювати поверхню тканини, розмір якої відповідатиме середньому зросту людини, необхідно загальну потужність вакуумної ультрафіолетової радіації (ВУФ) обсягом 2000МВт/см2. Для площі 17000 см2 необхідна потужність 34 мільярди ват. В сьогоднішніх умовах неможливо відтворити усе зображення Туринської плащаниці, використовуючи лише ексимерний лазер, оскільки таку потужність не може видати жодне сучасне ВУФ джерело світла (найпотужніші пристрої, наявні на нашому ринку, видають потужність лише кілька мільярдів ват)».

Проте зображення Плащаниці «мають певні риси, які ми ще не в змозі відтворити, наприклад, градієнт зображення, викликаний різною концентрацією жовтих волокон, що чергуються з незафарбованими волокнами», – додають вчені.

На завершення науковці попереджають: «Ми ще не дійшли до остаточного висновку, ми наразі складаємо куски захоплюючої та складної головоломки». Загадка зображення Туринської плащаниці залишається «викликом для розуму», як говорив Йоан Павло ІІ.