 Сьогодні сталось чудо!Зародилося Я - промінчик зблиснув невідомого життя.У перший тиждень лиш клітиночка, зерня,Але із вірою у щастя, в майбуття.І швидко так росту, а як – не знаю й сам. Лиш третій тиждень тут, а вже Я наче пан...Аж шість міліметрів – такий великий став! А мамин організм дає усе, - щоб мав.
Під серцем маминим проходять перші дні,
Тихесенько лежу в животику собі.
І слухаю, як б’ється серденько в мені.
Але про мене ще ніхто не знає. Ні!
Ой-йой! З’явились очки в мене, вушка, ніс,
а ще і пальчики, і ніжки, зник мій хвіст!
До трьох сантиметрів вже збільшився мій зріст.
І у свідомості з’явивсь нарешті зміст.
Ось восьмий тиждень безтурботного життя.
Відомо точно – буду дівчинкою Я.
І знають мама й тато про своє маля.
Напевно, вибирають донечці ім’я...
Люблю так сильно маминого серця звук.
Приглушено я чую рідне тук-тук-тук.
А на дев’ятий тиждень був останній стук.
Із мами вирвали мене, сказавши: «Хух...»
В ДЕНЬ НЕНАРОДЖЕННЯ я мовчки прокричала:
Матусю, мамочко, навіщо ти вбивала?!!
 Матусенько! Не убивай! Благаю...
Я ще маленька, але я жива.
А ти, Матусенько, хіба цього не знаєш?
Хіба не чуєш? – Я твоя, твоя!!!
Хіба мене Ти, Мамо, не чекаєш?
Це ж я – це – я. Почуй мене – це я!
Мене, Матусенько хіба Ти не кохаєш?
Кровинка я ріднесенька твоя.
Я ж так Тебе кохаю, так кохаю...
Ти чуєш – б’ється серденько моє,
До Тебе в лоні ручки простягаю,
в твоїх руках тепер життя моє.
Ти – найсильніша від усіх, Матусю, ти не даси згубить життя моє,
До тебе в лоні ніжно пригорнуся, дитятко я – малесеньке твоє.
Пробач, я ніжками Тебе штовхаю, а може дискомфорт від мене є?
Але я все ж Єдиної Тебе благаю: ну подаруй мені життя моє. | 
