Про пекельні муки - Історії з життя -  - Каталог цікавого!

Про муки пекла

Стаття на сайті про неділю Страшного Суду, спонукує вже в котрий раз замислитись над власним життям і над тим, який присуд я отримаю в день, коли «…долина зашумить страшним скреготом плачу, коли побачать усіх грішних, засуджених на вічні муки Твоїм справедливим судом, і даремний плач».

Розглядаю картину «Страшного Суду», і можливо, не розуміючи всього зображеного на ній до кінця ловлю себе на думці, що це мене не стосується, що не знаю наскільки страшними є муки пекла. Та розум Божий твердить – дивись, споглядай, страшись, бо і твоя «нагорода» за грішне життя може бути такою, хочеш цього??? Маєш терпіння тут на землі, і нарікаєш, бо важко тобі. Але ж це шанс, переносячи покірно страждання зараз, покутувати власні гріхи і мати надію на те, що будеш помилувана.

В зв’язку з цим мені пригадалась розповідь одного розслабленого, що я прочитала у книзі «Життя. Смерть і воскресіння», тому передаю її без скорочень.

Один розслаблений, що багато страждав, взивав до Господа, щоб Той припинив його життя, сповнене великого терпіння.

– Добре, – сказав хворому Ангел, що явився до нього, – Господь невимовно благий, благоволить на твою молитву, він припиняє твоє тимчасове життя, тільки з однією умовою: замість одного року страждань і терпіння на землі, яким кожна людина очищується, як золото у вогні, чи згоден ти пробути три години в пекельних муках? Твої гріхи потребують очищення стражданнями власного тіла, ти повинен бути розслабленим ще рік, через те, що як і тобі, так і у кожного віруючого, немає іншого шляху до неба, крім хресного, прокладеного Богочоловіком. Цей шлях тобі надоїв на землі, – випробуй ці муки тільки на протязі трьох годин, а після цього, молитвами Святої Церкви, ти будеш врятований.

Мученик замислився: рік терпіння на землі – це жахливе продовження часу! «Краще ж витерплю три години в цих нескінчених муках, – сказав він собі, – ніж рік на землі».

– Згоден до пекла! – сказав він, нарешті, Ангелові.

Ангел тихо прийняв його стражденну душу, і заключивши її в глибинах пекла, покинув мученика зі словами утіхи: «Через три години я прийду за тобою!»

Морок, що панував усюди, тіснота, незрозумілі звуки викриків, споглядання духів злоби в їх пекельному потворстві, – все це злилося для нещасного мученика в невимовний страх і томління. Він всюди бачив і чув тільки страждання і ревіння і ні пів звука радості в безмежній безодні шеолу: лише вогняні очі демонів виблискували в пітьмі, перед ним проносились страшні тіні, готові здавити його і спекти своїм диханням пекельного вогню. Бідний страждалець затремтів і закричав, але на його зойк і благання відповідала тільки безодня своїм відлунням і клекотанням вогню пекла, що клубився навколо мученика, що тремтів. Йому здавалося, що вже минули цілі віки мук; з хвилини на хвилину він чекав світлоносного Ангела, - але Ангела не було. Страждалець втратив всяку надію на його райську появу, заскреготів зубами, застогнав: та ніхто не реагував на його благання. Всі грішники, що томилися у безодні геєни, були зайняті собою, своїми власними муками, і жахливі демони в пекельній радості знущались над терплячими грішниками.

Нарешті, тихе світло ангельської слави розлилося над безоднею. З усмішкою приступив Ангел до добровільного страждальця і спитав про його стан.

– Не думав я, щоб з уст ангельських могла лунати брехня, – прошептав ледве чутним голосом, що переривався він терпіння, мученик. – Ти обіцяв взяти мене через три години, та минули роки, століття в невимовних стражданнях.

– Що за роки, що за віки? – покірно відповів Ангел. – Година, лише година проминула з часу моєї відсутності, і ще дві години належить бути тобі тут.
– Дві години??? – перелякано спитав мученик. – Дві години? То це тільки година пройшла? Ох. Не можу більше терпіти: немає сили! Якщо тільки можна, якщо на те воля Господа, – благаю тебе: візьми мене звідси! Краще на землі я терпітиму роки і століття, навіть до останнього дня, до самого пришестя Христового на суд, – тільки виведи мене. Я не в силі це переносити! Пожалій мене! – зі стогоном благав мученик, простягаючи руки до світлого Ангела.

– Бог, як Отець щедрот, – відповів Ангел, – виявляє тобі благодать Свою, виконуючи твоє прохання. Але ти повинен знати і пам’ятати, наскільки жорстокими і нестерпними є пекельні муки.

Ось така коротеньке та дуже повчальна розповідь. Зі страхом думаю проте, з чим стану на Його Суді, чи знайдуться діла милосердя, які можна поставити на противагу гріхам, чи буду помилувана, чи маю якусь надію? І знову внутрішній голос каже – «ти ще живеш на цій землі, то ж покайся, роби діла доброчинства, покутуй, молись, допоки це можна зробити, бо завтра вже може бути пізно…

Життя! Ти мить, та мить прекрасна,
Мить неповторна дорога;
Щаслива ти , а чи нещасна
Розлуки все ж не прагну я.

Ти – мить, дарована від Бога
Та не на те, щоб нарікати
На свою долю і дорогу
І дар безцінний проклинати,-

Але щоб насолодою було життя,
Але щоби його лише цінити
Під долею, щоб не схилитись
Любити, вірити, молитись.

Парафіянка храму Пресвятої Трійці