Сила молитви на вервиці.

 Ця маленька подія у моєму житті, що сталася два роки тому, дала мені змоги утвердитися в тому, що молитва, а зокрема молитва на вервиці має велику силу.

Часто молячись в якомусь намірі, і не отримуючи проханого, здається, що Бог не чує тебе. Господь сам визначає, чи доцільним є дати в той момент те, про що ти благаєш. Не буває не вислуханої молитви. Саме для того, щоб  дати мені розуміння цього, через випробування Бог прагнув «достукатися» до мене.

Від укусу бджоли в шию у мене миттєво наступила алергічна реакція, набряк Квінке, як кажуть медики. Тіло вкрилося суцільним червоним коржем, розпухло обличчя, набрякла шия, вуха, все сильніше здавлювало горло. Єдиним порятунок в цій ситуації, що погіршувалась щохвилинно, була інтенсивна терапія у реанімаційному відділенні обласної лікарні. З волі Божої обставини склалися так, що дуже швидко мене положили у палату, де я була одна і надавали активну допомогу лікарі та медсестри. Після кількагодинного інтенсивної терапії стан мій став покращуватись. Не можу пояснити чому, але у мене не було панічного страху перед тим, що могло статися так, що це могли бути останні хвилини мого життя. Що іншого в той момент я могла зробити, як не взивати до Господа. Я просто підряд молила всі молитви і псалми, які пам’ятала і це наповняло мене душевним спокоєм. В моїй сумці, що лежала у кутку палати, була вервичка, однак я не могла, через втрату голосу, попросити медперсонал віднайти її і подати мені.

Вже майже через пів доби до палати переводять хлопця, ще зовсім молоду людину. З розмови персоналу відділення почула про те, що він знаходиться у комі вже двадцять днів, через падіння з п’ятого поверху будинку. Надія на видужання його дуже мізерна. Коли медсестри надавали йому допомогу, то називали його за прізвищем.

Жаль стискав серце, що такий гарний хлопець, трошки молодший від мого сина, може не повернутись до життя. Таїнство за таїнстом, Отче наш і  по десять Богородиць, – молила я вервицю, загинаючи розпухлі пальці, щоб не змилитись, в намірі оздоровлення за цю дитину, називаючи його подумки теж за прізвищем.

Закінчилась жахлива доба, і зранку наступного дня після лікарського обходу, мене переводять в інший відділ, а мого напарника по палаті в іншу лікарню.

Минуло кілька днів, і цілком випадково я дізнаюся, що того ж дня хлопчина прийшов до тями, він одужує. Велика радість переповнила мене при цій звістці. А може це дійсно Господь відповів саме на мою молитву? Хвала Тобі Господи за Твої ласки і милість! Дяку Тобі, Боже, за урок, який ти мені подав, за спокій душі у важкий момент життя, за утвердження у вірі та силі молитви до Тебе.

Парафіянка церкви Святої Трійці