Хто зайвий на планеті Земля? - 11 Липня 2013 - Парафія Пресвятої Трійці

Періодично перегортаючи листки календаря, для того, щоб зрозуміти чим живе суспільство і які події відзначаються на різних рівнях та з різних нагод, можна помітити, що в календарі з’являються певні дати, які заставляють трішки призупинитись та призадуматись. Однією з таких нагод для певних роздумів стало 11 липня, – день, який міжнародна спільнота відзначає як «Всесвітній день народонаселення».

Звісно, якщо почати, чисто по-людськи, розмірковувати над тим, як цей день потрапив у календар міжнародних подій, то можна частково зрозуміти, що стало причиною. Ні для кого не буде новиною, що саме стурбованість ООН різким приростом населення на нашій планеті спричинилась до того, що 11 липня 1987 року було ухвалено відзначати цей «World Population Day» на міжнародному рівні. Це сталось в той час, коли населення на Землі перетнуло позначку в п’ять мільярдів. Якщо проаналізувати актуальний стан суспільства та заручитись деякими фаховими обґрунтуваннями, то стає помітно, що до числа найбільш актуальних проблем сучасного людства відноситься і проблема народонаселення, яку спеціалісти пов'язують насамперед із прискореними темпами зростання населення.

Одне з перших питань, яке логічно напрошується, це те, яка ж головна мета встановлення цього свята? Бо, якщо кажемо, що це свято, то слід тішитись і веселитись тим, що нас уже стільки мільярдів; але, намагаючись зрозуміти ООН в даному питанні, виявляється, що тішитись насправді немає чим, тому що така велика кількість людей у спільному Домі – це вже до певної міри трагедія та загроза.

Мабуть ці рядки ніколи б і не появились, якщо б цей «Всесвітній день народонаселення» не порушував деякі основоположні, життєво важливі речі та не піднімав питання принципу справедливості, до якого дуже часто усі люблять вдаватись. Включивши трішки аналітичне мислення, можна помітити одну закономірну річ, а саме: певні питання починають гостро ставитись в той час, коли людина, через своє «господарювання» на Землі, помічає, що не може впоратись з певними речами і що ситуація виходить з під її контролю. Ознайомлюючись більш детально з обґрунтуваннями на найвищому міжнародному рівні про те, що саме у ХХІ столітті гостро постало питання глобального потепління на Землі, яке «великі світу цього» насамперед пов’язують із зростанням населення і екстенсивною людською діяльністю, не можна не зауважити, що тут говориться правда, але лише частково. І справді, правдою є те, що народонаселення негативно позначається на земних ресурсах і навколишньому природному середовищі, що в свою чергу приводить до незворотних наслідків. Правдою є і те, що 95% цього «небезпечного зростання» припадає на бідні країни, що розвиваються. Однак чомусь замовчуються незаперечні факти, що малий відсоток саме багатих країн, цебто тих, в яких природний приріст населення дуже малий, використовує стільки ресурсів, скільки могло б вистачити для всього людства за умови їх раціонального використання. Не говориться і про те, що карколомний економічний ріст, високий добробут, стабільність і життя на «широку ногу» одних, відбувається за рахунок саме тих, в кому вбачається найбільша загроза для людства.

Сучасному суспільству, звихненому на швидкому прибутку та споживацтві, слід почати приймати певні заходи для того, щоб попередити певні незворотні руйнівні процеси. Для цього слід сміливо визнати перед власним сумлінням, перед Богом та перед сучасним і прийдешніми поколіннями одну просту й воднораз складну річ: потрібно кардинально поміняти як спосіб думання, так і стиль життя. Що це може означати? Бути солідарним з іншими в усьому – може бути панацеєю від багатьох бід!

Мабуть важко назвати солідарністю те, коли в одних країнах, щоб привести одну дитину на світ в неприродний спосіб, витрачається стільки коштів, скільки могло б вистачити на пояснення важливості відповідального батьківства та раціонального використання ресурсів тисячам представників інших країн. Важко також назвати солідарністю і те, коли багаті країни з однієї сторони за короткий період часу використовують стільки дарів Божих, скільки інші не використовують за ціле своє життя, а з іншої сторони дають певні подачки у вигляді допомоги тим країнам, природними ресурсами, якими по-хижацьки користуються. Чи, може, солідарністю та справедливістю називаються витрачені карколомні суми на озброєння та сумнівний технічний прогрес, що завдає довкіллю більше шкоди, ніж цілі «перенасичені» континенти?! Подібних питань, які кожному слід щиро собі поставити є безліч, однак, чомусь, на жаль, відповідь на них у кожного своя.

Якщо ми не навчимось жити у спільному для нас Домі як люди, брати та відповідальні управителі Божого створіння, то, мабуть, дарма себе тішитимемо думкою про те, що коли нас стане менше, нам буде набагато легше та комфортніше жити на Землі!