Як навчити дитину молитися? - 1 Жовтня 2012 - Парафія Пресвятої Трійці

Батьки часто ламають голову як змотивувати свою маленьку дитину молитися. Є і особистий приклад, і заохота, і узвичаєне правило... але часами дитинка все одно не хоче відмовляти молитву. Видавництво "Скриня" пропонує до нашої уваги розглянути фактори, які допоможуть заохотити дітей до спілкування з Богом.

Більшість батьків думає, що дитину не варто вчити молитися змалечку. Можна почути таке: «От підросте, навчиться читати, а тоді можна вчити молитися». Однак чи правильна така думка? Адже молитва – це наша розмова з Богом. Ми як батьки хочемо, щоб наша дитина навчилася якнайшвидше говорити. Ми вчимо її промовляти «мама», «тато» і дуже тішимось, коли чуємо ці перші слова від неї. А як радіє Бог, коли чує від маленької дитинки молитву! Думаю, не менше, ніж батьки.

Варто звернути увагу на три фактори, які впливають на бажання дитини молитися:

По-перше, власний приклад батьків. Не можна навчити когось, коли сам не робиш цього. Не можна навчити дитину молитися, коли батьки не моляться ввечері разом. Дитина повинна бачити, що батьки роблять те саме, що і вона. Адже батьки є прикладом для своїх дітей. Прикладом, який важливий для формування позитивної думки в дитини. Один батько розповідав про таку ситуацію. Кожного вечора він із дружиною спільно молився, а їхній чотирирічний син постійно грався поряд із ними. Одного дня батько каже: «Синку, досить гратися, давай будемо вчитися молитися: ти ж уже дорослий». На що маленький синочок ображеним голосом відповів: «А я умію молитися». Сам клякнув, перехрестився, промовив «Богородице Діво» (звичайно, з помилками) і, побажавши добраніч Богові, пішов спатоньки, залишивши здивованих батьків клячати. І таких прикладів є достатньо. Дитина бачить, чує і запам'ятовує. Так закладено Богом, що дитина все всмоктує у себе, як губка. І від батьків дуже багато залежить, чого більше вона вбере у себе: доброго чи злого.

По-друге, простота. Ми дуже часто за словами не бачимо суті. Так само і з молитвою. Ми вивчаємо молитви, але дуже часто забуваємо їхнє значення. Дуже часто ми молимось, не розуміючи про що. У дитини все набагато простіше. Сам Ісус говорив: «Будьте як діти, бо їхнє Царство Небесне!». Дитяча молитва проста і щира. Дуже часто маленькі діти не можуть зрозуміти, чому вони мають молитися саме за вивченими словами. Чому вони не можуть молитися своїми словами? Одна мати намагалася навчити дитину молитись, але після декількох спроб покинула цю справу на потім. А її маленька донечка молилась: «Мій Боженьку, я Тебе люблю так само, як і свого татуся. І тому прошу в Тебе здоров'я для мами, для тата, для бабусі та цьоці Оксанки, і для мене. Все, я йду спати. Добраніч». Деколи і нам, дорослим, бракує оцієї простоти у спілкуванні з Богом. Це не означає, що не потрібно вчити молитви. Але молитися треба з розумінням слів і від щирого серця.

По-третє, не сварити і не примушувати. Одного разу мені трапилося спостерігати за цікавою ситуацією. У церкві стояла мати з маленьким сином. Він крутився, деколи стояв рівно і уважно слухав. Але мати кожного разу, коли хлопчик поводився неспокійно, сварила його. Дивно було таке бачити. Бо сама мати весь час говорила зі своєю товаришкою. Не думаю, що ця дитина, коли підросте, захоче взагалі приходити до церкви. Так само щодо молитви: не можна сварками та примусом навчити дитину молитися. Навпаки, примус викликатиме лише опір. Адже нам не подобається, коли нас примушують, а дитина має такі самі права, як і ми, і теж не любить, коли її надто примушують. Отже, нам треба привчати дитину молитися не через острах, а через любов. Треба пояснювати і допомагати, користуючись речами, які зрозумілі дітям: релігійними казками, дитячими молитовниками, спеціальною літературою.

На закінчення варто згадати слова Ісуса Христа: «Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже» (Мр.10:14). Батькам важливо пам'ятати ці слова, бо «хто приймає дитину в моє ім'я, той мене приймає. А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию...» (Мт. 18, 5-6). Тому саме батьки є тим прикладом для наслідування, який відіграє важливу роль у становленні дитини як особистості.