Неможливо точніше визначити суть молитви, ніж «перетворення». Молитва – а, власне кажучи, Той, до кого вона скерована, – має силу перемінити людину.

Молитва – найкращі ліки від усіляких болячок, і хоч це здається складним, та ми завжди можемо розраховувати на підтримку з боку Святого Духа, який заступається за нас, коли ми «не знаємо, як молитися». Ісус навчав нас молитви і сам був зразком її практикування (пор. Мт 14, 23).

Хіба можна підтримувати стосунки з будь-ким, хто нам близький, без діалогу? Все пізнається на цьому шляху. Аби зважитися прожити життя разом, треба спершу багато чого один одному сказати. Навіть якщо спершу ми точнісінько так само «вміємо» молитися, як закоханий хлопець на першому побаченні: «а» і «е» – все, що він спроможний з себе видушити на початку спілкування. Перші кроки в молитві пізніше викликають посмішку і ностальгію, хоч у своїх молитвах ми були такі само природні, як запакована у плівку ковбаса в супермаркеті.

Іншим недугом у молитві є багатослів’я. Для закоханих на початку їхнього зближення кожна хвилина тиші видається чимось незручним. Спохопившись, що сидять поруч і мовчать, вони вигадують яку завгодно тему, аби лиш говорити. Ісус же сказав: не будьте велемовні, як язичники.

І ось нарешті настає цей найважливіший момент. Сидиш обік найдорожчої тобі людини, і раптом відкриваєш, що вже досить довго ви мовчите, і з найменшого погляду вам ясно, що саме хотілося сказати. Ви перебуваєте у спогляданні. В християнській практиці це зветься медитацією. І не треба сидіти у спеціальній позиції та контролювати дихання, щоб медитувати. Достатньо просто віддати цю хвилину Богові й перебувати в ній.

Вочевидь навіть у найкращої закоханої пари бувають проблеми у спілкуванні. Молитва тут також не ж винятком. Її помилки однакові і для мирян, і для духовенства, хоча конкретне середовище може посилити або ослабити окремі симптоми. Вочевидь для священика чи монаха ця проблема більш значуща, бо ці люди присвячують своє життя Богові, молитві, і чого варте їхні присвячення, якщо молитва занепадає?

Діалог є зв’язком, який будує. Якщо я не розмовлятиму з дружиною та дітьми, я занапащу своє подружнє й батьківське покликання. Якщо особистий зв’язок із Вибраним втрачається в житті духовної особи, наслідком стає полишення священства чи богопосвяченості. Якщо подружжя не спілкується, воно йде до розпаду або до насильницького співіснування поруч із непотрібною тобі людиною.

Однією з найчастіше озвучуваних проблем є «брак часу». Хто з нас хотів би почути від найближчої людини, що попри велику-велику любов до нас насправді не має часу на зустріч із нами? Чи повіримо ми в таку любов?

Один філософ сказав: вислів «брак часу» означає не його відсутність, а невміння ним розпорядитися. Час маємо для всього! Лише десь згубилися пріоритети. Час має багато спільного з Першою заповіддю. Мій знайомий священик попросив учнів записати свій день похвилинно, хто що робив. А потім сказав: ну то ви бачите, хто є вашим богом.

Вочевидь це спрощення, але воно добре показує, що коли ми в чомусь або в комусь зацікавлені, то часу й зусиль не шкодуємо, аби зайнятися бажаним. Кого (чи що) любимо, тим і живемо. І не можна забувати, що силою прерізних святих в історії Церкви була саме молитва!

Інша проблема – розсіяність. Це – все, що падає на голову під час молитви. Різні люди, ситуації, образи. Заклопотаність можна певною мірою зробити своїм союзником у молитві, визначивши для неї конкретний і незмінний час і «обороняючи» його, аби не був надто довгий, коли серце повниться радості, ані закороткий, коли щось у житті не гладко.

Невипадково у монастирях час розписаний не тільки на вмивання, їжу та працю, а й на молитву також. Достатньо, щоб ми належно виконували розклад, і все життя точитиметься у правильних пропорціях. Навіть дійде до того, що ми молитимемося цілий день. Чи це можливе? Так, бо скільки разів ми скеровуємо свої думки до Бога, просячи про благословення в праці, навчанні, зустрічі з ким-небудь, то проживемо це все з Богом. А це і є молитва.

Якби люди частіше молилися перед роботою, то не мали би справи з витрачанням часу, кепським настроєм тітоньки у віконечку чи журналістами, які домислюють факти.

Молодь нерідко критикує старших за те, що ті «бурмочуть розарій». Але ці старші принаймні моляться, а їхні опоненти найчастіше – ні. Отож хто насправді більше молиться? Мені більше подобається той, хто тихенько перебирає вервичку розарію в куточку, аніж тлум теоретиків молитви. «Католик без молитви… це як? Немовби солдат без зброї».

Маємо пам’ятати, що молитва становить своєрідний бастіон проти наших слабкостей і діянь злого духа. За кожного з нас триває боротьба поміж духовними стихіями. Земні засоби ні на що не придадуться в боротьбі духовних сфер. Там треба використовувати інакші методики.

Скільки разів опиняєшся перед вибором «молитва чи щось інше», стільки від молитви не відмовляйся. Не Бог її потребує, а ти сам! Він нічого не втратить, якщо я не помолюся. Отже, не робімо з нашої молитви ласки для Бога, бо якщо молитва нею є, то напевно Його ласкою щодо нас. «Кажеш, що не вмієш молитися? Стань перед лицем Божим, а коли вимовиш слова: Господи, я не вмію молитися! – будь певен, що вже почав молитися».

DEON.pl