Свята тайна сповіді. Якою вона має бути? - 19 Квітня 2012

Сповідь – це один з найбільш відповідальних моментів у житті кожного християнина. На сповіді насамперед ми повинні бачити Христа як Цілителя, який виправляє пошкоджені місця та оновлює життя. Це таїнство слід розглядати не в юридичних категоріях, а в терапевтичних. Насамперед це – таїнство зцілення. У сповіді ми шукаємо чогось набагато більшого, ніж тільки зовнішнього звільнення від вини, понад усе ми прагнемо духовного зцілення наших застарілих душевних ран. Йдемо до Христа не лише з окремими гріхами, а й з усвідомленням факту глибокої гріховності в середині. Саме від цього маємо понад усе просити нас зцілити.

Багато хто надає у сповіді найбільшого значення діям священика, його словам, поради і підтримки, і якщо священик не говорить чогось визначного чи вражаючого, люди схильні вважати, що нічого або майже нічого не досягли. Або ж вони переоцінюють іншу сторону те, що роблять вони самі. Їм здається, що вони мають бути схвильовані на емоційному рівні, приділяють увагу власним зусиллям. Але насправді найважливішою є дія Бога. Священик – лише свідок перед Богом, «Господній служитель». Якщо скористатися аналогією він просто працівник лікарняної приймальні, тоді як хірург – це Сам Бог.

Однак, слід пам’ятати, що священик має дуже велику владу. Хто сповідався у священика, який має дар істинного духовного отцівства, засвідчить важливість його ролі. Його функція – не просто радити. У відпущенні гріхів, яке він проголошує, не має нічого механічного. Священик може відмовитись відпустити гріхи, хоча таке буває дуже рідко або може накласти епітимію, заборонивши сповідальнику на якийсь час отримувати Причастя чи зобов’язати його виконати певні завдання. Раніше Церква за дошлюбний зв'язок позбавляла Причастя на 7 – 9 років. За ненавмисне вбивство – на 9 - 11 років. Однак, епітимію не слід розглядати як покарання, і тим паче як спосіб спокутування вини. Спасіння – це милосердний дар. Власними зусиллями ми ніколи не зможемо відкупити свою вину. Христос є нашою єдиною спокутою. А епітимія – це засіб зцілення, ліки, які після операції (сповіді) повертають пацієнту здоров’я.

Коли ми усвідомлюємо сповідь насамперед як дію Христа, а не нашу власну, то сприймаємо таїнство покаяння набагато позитивніше. Це досвід Божої цілющої любові та прощення. Св. Іван Золотоустий закликав: «Зцілімось рятівними ліками покаяння. Приймімо від Бога покаяння, яке зцілить нас. Бо не ми приносимо Йому наше покаяння, а Він дарує його нам».

На основі книжки єпископа Каліста Уєра «Внутрішнє Царство»