...І знову до Джублика - 4 Квітня 2011 - Парафія Пресвятої Трійці

І знову до Джублика

26-27 березня група парафіян нашої церкви здійснила паломницьку поїзду до місця з’яви Пречистої Діви Марії в урочищі Джублик, що в Іршавському районі Закарпатської області.

Для тих, що їдуть на прощу це час, коли ти відмежовуєш себе від мирської суєти, зосереджуєшся на молитві, час повної посвяти цього дня Богові. Не так часто нам випадає віддати належне Господові, і саме тому час прощі присвячуємо як надолуження.

П’ятигодинна дорога, що з перших хвилин і до кінця, була наповнена молитвами, промайнула непомітно. Свята Вервиця з розважаннями страстей Господній за книгою Анни-Катерини Еммеріх, роздумування над ними, відбивались болем на обличчях, супроводжувались щирим потоком гарячих сліз жінок-прочанок. Як продовження цьому ми співали багато страсних пісень.

Дорогою зупинились на «Красному Полі», місці, де встановлено Хрест пам’яті, тим молодим людям, січовим стрільцям Карпатської січі, що боролись за вільну Карпатську Україну, боронили цей клаптик рідної землі і в нерівному бою полягли за неї Через те і зветься воно «красним», бо було дійсно червоним, від крові героїв. Прочани віддали шану пам’яті захисникам вітчизни, молились за їх душі.

Від Красного Поля до Джублика не далеко. Ті, що часто відвідують це місце поділились своїми враженнями, розповіли про ласки які вони удостоїлись отримати від Матері Божої, Пресвятої Родини. Згадували про те, як пані Галина під час попередніх відвідин дістала ласку таїнства мирування під час Святої Літургії, невидима рука провела по її чолі, і миро сильним потоком стало стікати їй на очі, обличчя.

Ми ступили на благодатну землю, і небо, що зібрало дощові хмари, раптом розступилося і дало місцю сонцю. Ми стояли і зачудовано дивись на нього, бо такого не побачиш ніде, тільки в Джублику. Пульсуюче сонце, наче вкрите голубенькою плівкою, розділялось на дві половини, що пульсували неначе серця, потім довкола нього стали утворюватись різнокольорові обрамлення – хвилі – рожеве, змінювалося жовтим, салатовим. І з цих кіл утворювались великі кулі, що спадали з неба на землю. Опускаючись додолу, вони покривали своїм кольором, все що було на їх шляху. Жовта куля-хмаринка покрила білу статую Праведного Йосифа Обручника і вона враз стала жовтою. Ось так, в такий чудовий спосіб вітала нас Пресвята Родина, а ми стояли як вкопані майже пів години, і радості нашій не було меж. Так, саме нас зустрічав Джублик, бо ми перші з паломників прибуло в цей день.

Цілюща вода джерела немає аналогів в Україні. Можливо ще і через те, що набираючи її кожен повинен помолитись десять разів «Вірую..» за об’єднання всіх християн, як це заповідала нам через візіонерку Оленку Куруц сама Божа Мати. Ми спільно молились над джерелом, пили і набирали воду, щоб привезти до своїх домівок.
В одній із об’явлень у Джублику Мати Божа пообіцяла, що кожен, хто просить про зцілення від недуг, отримає їх в цьому місці, якщо з щирим жалем приступить до Тайни Сповіді та прийме Святе Причастя. Всі парафіяни-прочани приступили до тайни сповіді, а також мали можливість приклонити коліна біля Плащаниць Господа нашого Ісуса Христа та Діви Марії, що знаходяться на верхньому ярусі куполу каплиці Непорочного Зачаття Діви Марії.
Після сповіді ми перепрошували Господа за гріховне життя на східцях, що ведуть до Хреста з Розп’яттям, що кровоточило живою кров’ю Ісуса в страсний тиждень 2004 року і в інші періоди. Так – саме живою людською кров’ю, що за зафіксовано і підтверджено науковими дослідженнями медиків. Сімдесят дві сходини ведуть до цього Хреста. На кожній ми молились «Слава Отцю.., Отче наш і Богородице Діво».

Зліва від сходів знаходиться каплиця «Різдва Ісуса Христа». Поклонитися маленькому Ісусові, і пережити радість народження Спасителя зможеш тоді, коли зайдеш до неї.

З протилежного боку збудовано каплицю Пресвятої Родини. Тут нас чекає Дитятко Ісус, Мати Божа та Йосиф Обручник. Напис на каплиці каже: «З Пресвятою Родиною живемо – з Пресвятою Родиною помремо». Спільно молились ми на вервиці до Пресвятої родини, благали її про допомогу тепер і в годину нашої смерті.

Цілюща вода каплиці Пресвятої Родини.

В каплиці Пресвятого Ісусового Серця.

Ще одна каплиця Пресвятого Ісусового Серця знаходиться в середині приміщення монастиря. В ній є образ матері Божої, що носить назву «Мати всіх християн». Як і в каплиці Непорочного зачаття, престол тут круглої форми. На дерев’яному різьбленому іконостас каплиці зображено дванадцять апостолів. Тут ми приклоняли коліна, просили Пресвяте Серце Ісуса бути милосердним до нас.

Перед новобудовою приміщення жіночого монастиря, що знаходиться при в’їзді до Джублика встановлено Хрест, на якому написано, що на цьому місці Наша Ненька просила молитись за об’єднання всіх християн. Всі клузівчани поспішили туди, де після молитов мали можливість почути розповідь про українського стигматика, нашого земляка Степана Навроцького.

До Джублика прибували все нові паломники. Вся площа критого подвір’я монастиря була наповнена прочанами, що очікували на молитву на Святій Вервиці, що відправляється перед початком Святої Божественної Літургії. Задзвонили дзвони і рівно о 20.00 отець Атанасій, разом з отцем Богданом та отцем Іваном з Івано-Франківська стали служити Службу Божу.

Візіонерка і очевидці, яких Господь удостоїв бачити це, засвідчують той факт, що кожного 26 числа місяця, на цій вечірній Літургії є присутні Пресвята Родина, сама Мати Божа допомагає, здійснюючи кадіння всіх вірних. Так і цього разу, не бачачи ЇЇ своїми тілесними очима, ми не могли не відчути особливого аромату кадила Пресвятої Нашої Матері, що хвилями сходив на нас. В страсі і покорі прийняли ми Євхаристійного Ісуса. Причасників було близько трьох тисяч.

Зразу після Святої Літургії отець Атанасій очолив процесію на Хресну Дорогу. Стація за стацією розважали ми над страстями нашого Спасителя, роздумуючи над своїми упадками. Багаточисленні вогники-свічки покрили крутий пагорб Джублика, що неначе море перетікали по ньому в нічному просторі. «Маріє гляди,чиї то сліди…» співали студенти духовної семінарії і всі учасники Хресної Дороги з ними.

Кульмінаційний момент всієї нашої прощі – це момент, коли після закінчення Хресної Дороги, ми очікуємо благословення Пресвятої Родини за молитвами ігумена монастиря о. Атанасія Чейпиша. Навколішки приймаємо благословення, дякуємо за всі ласки.

Після цього всі бажаючі мали можливість прикластися до нерукотворного образу Господа нашого Ісуса Христа, що невидима Божа рука залишила на уламку скла. Як дорогоцінний скарб тримає в руках о. Атанасій цей образ Божого Милосердя, що всіх благословляє, подаючи кожному до поцілунку.

Уже за північ. Отці готують другу Божественну Літургію за неділю. Всі ми знову приступаємо до Святого Причастя, дякуємо за все Господові.

О другій годині ночі вирушаємо додому. Знову беремо у руки нашу «зброю» – вервичку, молимо Розарій, розважаючи над всіма божими Таїнствами,співаємо вервицю до Бога Отця. Ніч, дорога та ніхто не спить. Моляться разом з дорослими і дівчатка, внучки прочанок. «Не спіть, моліться!» – просив Господь своїх апостолів. Тіло наше трохи втомлене, але перемагаючи сон, ми чуваємо, пам’ятаючи про слова Ісуса Христа.

Сповнені Божої благодаті ми повернулися з домівки Пресвятої Родини в наші оселі, в наші родини, до нашої парафії.

Прочанка,
парафіянка церкви
Пресвятої Трійці.