Меню сайту
Категорії розділу
Запитуємо священика [4]
Релігійний календар [50]
Наш обряд [6]
Тут ви зможете знайти пояснення нашого обряду.
Історії з життя [9]
Молитви та повчання [19]
В цій категорії ви зможете знайти молитви, які Вас зацікавлять, щоб використовувати їх у своєму житті.
Різне [9]
Вражена блискавкою [8]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 705
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу
Головна » Статті » Релігійний календар

Велика П'ятниця (Свята Плащаниця)

Коротка історія

Використання святої плащаниці в богослужбах Великої п’ят­ниці й суботи так як ми її тепер почитаємо, відносно недавнє, бо має за собою заледве кількасот літ, але своїм походженням вона сягає самої смерті Ісуса Христа. Плащаниця це ніщо інше, як те простирало чи саван, у якому було завинуте мертве Тіло Христа Господа, коли Його покладено до гробу. Східна Церква у відправах Великої п’ятниці й суботи не знала плащаниці майже півтори тисячі літ!

Християни єрусалимської Церкви перших століть почитали у Велику п'ятницю хресне дерево, яке на початку IV віку віднайшла свята Єлена, мама цісаря Костянтина. Обряд того почитання запи­сала нам паломниця IV століття Сильвія Аквітанська. Звичай почитати святий хрест у Велику п'ятницю перейшов пізніше до грецької Церкви. Під впливом Східної Церкви почитання святого хреста у Вели­ку п'ятницю в середині VII століття перейшло до Західної Церкви, де практикується і сьогодні.

У наших рукописних уставах до XVI віку нічого не сказано про обряд покладення святої плащаниці, бо вона щойно починала входити у практику. Оскільки свята плащаниця ввійшла до відправ вечірні Великої п'ятниці й утрені Великої суботи не окремим приписом, а звичаєм Церкви, то до сьогодні нема одного обряду покла­дення плащаниці, бо різні Церкви виробили свої звичаї. Почитання святої плащаниці в ХVII-ХVIIІ ст. стає загальною практикою і звичаєм усієї Східної Церкви.

Обряд виносу й покладення плащаниці, за Типиком о. Дольницького, відбувався у катедральних церквах Галичини так: на вечірні Великої п'ятниці, під час співу стихири на стиховні "Тебе одіющагося світом яко ризою...", був обхід довкола церкви з пла­щаницею, яку несли за чотири кінці священики або старші парафія­ни. Після обходу плащаницю клали на окремий до того пригото­ваний стіл посередині церкви. При кінці вечірні в часі трикратного співу "Благообразний Йосиф..." усі на колінах приступали до святої плащаниці й побожно її цілували. Божий гріб був прикрашений квітами й лампадами, а за ним стояв хрест без Розп'яття з обрусом на його перехресті.

Отець Дольницький згадує також, що в нас, у Галичині, був звичай при обході з плащаницею нести і Святі Тайни, що їх відтак ставили для почитання або на Божому гробі, або на престолі. Він завважує, що цей звичай узято від латинської Церкви. Звичай виставляти Святі Тайни при плащаниці є цілком несумісний ні з духом Великої п'ятниці, ні з духом Східної Церкви. Свята плаща­ниця є якраз символом Ісуса Христа в гробі, тому тут немає місця на прилюдне почитання Святих Тайн. Західна Церква у Велику п'ятницю подекуди усуває Святі Тайни з кивота та лишає його відчиненим на знак, що там нема Христа, бо Він у гробі.

Тепер на нашій плащаниці, крім ікони Христа в гробі, зображають ще Богородицю, Йосифа з Ариматеї й побожних жінок, що брали участь у похороні Ісуса Христа. А довкола плащаниці видніються слова тропаря Великої п’ятниці: "Благообразний Йосиф...".

 

Про ікону

Як латинській, так і східній Церкві відомий обряд "оплакування" у Велику П’ятницю та Велику Суботу. Христос, який назвав себе життям (див. Йо. 14, 6), лежить у гробі або на камені помазання померлих. А побожні жінки підносять руки, голосячи. Оплакування померлих завжди було справою жінок, не так з огляду на їх психологічні нахили, як радше з причини їх "природного покликання". Чоловік, який офірує світові свої діла і конкретні звершення, певним способом залишається живим у них навіть після смерті. Жінка, яка дає життя, споглядає знищення того, що є сенсом її існування.

Жінки біля гробу Ісуса є символом Церкви, яка стогне і плаче у цій "долині сліз". Вони уособлюють усвідомлення сумної дійсності, яку можна пояснити лише у світлі об'явлення.

Чи є натяк на якусь надію? Здається, іконописець нічого не говорить про це через постаті жінок. Але Богородиця зображена в іншій позі, ніж вони. Вона теж плаче, але водночас здійснює жест поклоніння.

Чернеча традиція розрізняє два види плачу: той, який викликає розпач і смуток (lỳpe), та ін ший плач, який є джерелом потіхи і знаком любові (рèпthоs). Ченці прагнули належати до блаженних засмучених (див. Мт. 5, 5), тобто до тих, хто відчуває близькість божественного блаженства навіть у ситуації, яка викликає біль.

Їх непорушна віра не опирається на якийсь банальний оптимізм. Вони не заплющують очей ані перед трагічною людською долею, ані перед злобою, яка є її причиною. Але вони поєднують все це з померлим Христом і, вшановуючи Його своїм плачем, почувають себе переміненими вірою у воскресіння. На Сході цей священний плач звеличують чимало чудесних творів. Іконописці мали не надто багато нагод зображати його. Але коли у Велику П'ятницю ми споглядаємо ікону Богородиці, яка плаче на гробі Ісуса, бачимо хрест посеред свічок, лампад та жалобних співів, ми відчуваємо як нас відносить в цю атмосферу пентосу, священного плачу, який по­роджує радість.

 

Надгробна стихира при покладанні Плащаниці

"Тебе, що світлом, немов ризою, зодягаєшся, зняв Йосиф з Никодимом, бачивши мертвого, нагого, непохованого, ревним пла­чем заплакали і, ридаючи, промовили: "Ох горе, наш найсолодший Ісусе! Побачивши Тебе на хресті повислого, сонце негайно мороком покрилося і земля зо страху задрижала й церковна заслона роздер­лася. А тепер бачу Тебе, що задля мене сам пішов на смерть. Як же ж поховаю Тебе, мій Боже? Або якою плащаницею обгорну? Якими руками діткнуся Твого нетлінного Тіла? Або яку пісню заспіваю при Твоїй смерті, Щедрий? Величаю Твої страсті, піснями славлю Твоє погребення з воскресенням, і кличу: "Господи, слава Тобі".

 

Євангеліє від Матея 27, 1-38; Лк. 23, 39-43;

Мт. 27, 39-54; Ів. 19, 31-37; Мт. 27, 55-61

Тоді, коли настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб Його вбити. І, зв'язавши Його, повели і видали правителеві Пилатові. Тоді Юда, що зрадив Ісуса, побачивши, що Його засудили, розкаявся і вернув назад тридцять срібняків первосвященикам і старшим, кажучи: Згрішив я, видавши кров неповинну. Ті ж відповіли: Що нам до того? Ти побачиш! Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть і повісився. Первосвященики взяли ті гроші і кажуть: Не годиться їх класти до скарбони, бо це ціна крови. Порадившись, вони купили за них ганчарське поле, щоб ховати там чужинців. Тому це поле й досі зветься Полем Крови. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля, і дали їх за ганчарське поле, як сказав мені Господь. Привели вони Ісуса перед правителя, і правитель спитав Його: Чи Ти цар юдейський? Ісус відповів: Ти кажеш. Та коли первосвященики та старші Його обвинувачували, Він не відповідав нічого. Тоді Пилат каже до Нього: Хіба не чуєш, скільки свідчать проти Тебе? Він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався. На свято правитель звик був відпускати народові одного в'язня, якого вони хотіли. Був же тоді визначний в'язень, що звався Варавва. І от, коли вони зібрались, Пилат каже до них: Кого бажаєте, щоб я відпустив вам: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос? Знав бо він добре, що заздрости ради видали Його. І коли він сидів на судищі, його жінка прислала йому сказати: Нічого не роби праведникові Тому, бо я цієї ночі в сні багато витерпіла заради Нього. Та первосвященики і старші намовили народ просити, щоб пустив Варавву, а Ісуса видав на смерть. Заговорив правитель і сказав їм: Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам? Ті відповіли: Варавву. Каже до них Пилат: А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос? Усі відповіли: Нехай буде розп'ятий! Він спитав: Що злого вчинив Він? Вони ж іще більше стали кричати: Нехай буде розп'ятий! Пилат бачачи, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води і вмив перед народом руки та й каже: Я невинний крови праведника Цього, ви побачите. Увесь же народ відповів, кажучи: Кров Його на нас і на дітей наших! Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп'яття. Вояки правителя, взявши Ісуса у преторію, зібрали на Нього всю чоту і, роздягнувши Його, накинули на Нього червоний плащ, і, сплівши вінець з тернини, поклали Йому на голову, і дали тростину в праву руку. Потім, падаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: Радуйся, царю юдейський! І плювали на Нього, брали тростину і били Його по голові. Насміявшись з Нього, скинули з Нього плащ, надягнули на Нього Його одіж і повели на розп'яття. Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім'я Симон, і примусили цього нести хрест Його. Прийшовши на місце, що зветься Голгота, тобто Череп-місце, дали Ісусові пити вина, змішаного з жовчю, але Він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп'яли Його, поділились Його одежею, кинувши жереб. А потім сіли, щоб Його стерегти. Над головою в Нього прибили напис, за що Його засуджено: Це Ісус — цар юдейський. Тоді розп'яли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. Лук. 23,39-43 Один із злочинців, що висів, зневажав Його кажучи: Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас! А другий, озвавшись, скартав його і мовив: Чи ти не боїшся Бога? Ти, що покутуєш ту саму кару? Ми бо несемо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого. І сказав Ісусові: Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у царстві Твоїм. Ісус сказав до нього: Сьогодні будеш зі мною в раю. Мт. 27,39-54 Ті ж, що проходили мимо Ісуса, лихословили Його й кивали головою, кажучи: Ти, що руйнуєш храм і за три дні знову будуєш, спаси Себе Самого: якщо ти Син Божий, зійди з хреста! Так само і первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, кажучи: Інших спасав, Себе ж не може спасти! Він цар Ізраїля, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить Його нині, якщо Він угоден Йому. Сам бо казав: Я — Син Божий. Так теж і розбійники, що були з Ним розп'яті, ображали Його. Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев'ятої години. А коло дев'ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі, Елі, лема савахтані, що значить: Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув? А деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: Він Іллю кличе. І негайно один із них підбіг, узяв губку і, намочивши її оцтом, настромив на тростину і дав Йому пити. Інші ж казали: Лиши, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його. Ісус, знову скрикнувши голосом сильним, віддав духа. Тоді завіса храму роздерлася надвоє, від верху аж до низу, земля затряслася, скелі розпались; гроби відкрилися, й багато тіл святих померлих устали і, вийшовши з гробів по Його воскресінні, ввійшли у святе місто і багатьом з'явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися, кажучи: Воістину Божий Син був Він. Ів. 19,31-37 А юдеї, тому що була п'ятниця, щоб не осталися на хресті тіла в суботу, бо був Великдень тієї суботи, просили Пилата, щоб переламати їм кості і їх зняти. Вояки прийшли і переламали кості першому і другому, що були з Ним розп'яті. Та коли прийшли до Ісуса і побачили, що Він уже помер, не ламали Йому костей, але один з воїнів коп'єм ребра Йому проколов, і зараз вийшла кров і вода. І той, хто видів, засвідчив, і правдиве є свідчення його. І він знає, що правду говорить, щоб ви теж увірували. Бо сталося те, щоб збулося Писання: Кість у Нього не буде поламана. І знову інше Писання каже: Дивитимуться на Того, Кого прокололи. Мт. 27,55-61 Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї і служили Йому. Між ними: Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея. Як же настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім'я Йосиф, що й сам був учнем Ісуса. Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат велів видати тіло. Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно і поклав у свій новий гріб, що його висік був у скелі. І, прикотивши до входу гробу великий камінь, відійшов. Була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробу.

 

Проповідь

Роздуми під Хрестом про терпіння

Що є щастям для людини? Сьогодні багато вказують, що щастя – це тоді, коли маєш легке життя, тобто без труднощей. Бажати такого щастя – це по-людськи, а от мати його тут на землі – це вже по-ангельськи, або по-дитячому. Не даремно Христос казав, щоб ми були, як діти. Але діти також мають труднощі. Отож, як тепер бути із бажанням бути щасливим?

Ви зауважили, що все ми робимо у нашому житті із труднощами. Менші вони чи більші, але все ж таке вони є. Ми можемо їх не зауважувати через те, що входять у звичку, або ж є незначні, але це не заперечує їх існування.

Пригадаймо той час, коли ми були дітьми і як нам було важко зробити елементарні речі, але тепер ми переносимо ці труднощі із легкістю. Із дорослим життям труднощі стають складніші, одні замінюються іншими, а деякі далі залишаються, і ми далі продовжуємо з ними жити. Отож, висновок простий: труднощі є невід’ємною частиною нашого життя.

Люди, знаючи це, все ж таки роблять усе можливе, щоб їх уникнути. Досвід показує, що це просто неможливо. Неможливо повністю уникнути труднощів, проблем, терпіння, незручностей. Палка має два кінці! Одне ми полегшуємо, але з часом бачимо, що виникає інша проблема.

Ох, скільки винаходів є у цьому часі, але який із них забезпечив безтурботне життя?

Ми можемо ціле життя витратити на здобутки матеріального блага, на полегшення життя, але запитаймо себе: чи цей час пошуків можна назвати ЖИТТЯМ? Все це вказує, що якщо не можна уникнути, то потрібно прийняти життя таким, яким воно є.

Прихід Христа на землю був для доповнення нашого життя.
Спочатку думали люди, що саме Він має вирішити всі проблеми людей: давати їсти, зціляти від хвороби, дарувати безсмертя. Люди за тим месією радо хочуть йти! А що сталось, коли Бог показав свою любов на хресті? Де були ці натовпи людей і ревні поклонники?

Ми також подібне переживаємо у нашому житті. Приходимо до церкви, молимось, віримо цілим серцем, і це трапляється часто тоді, коли маємо якісь трудності, проблеми, терпіння…Ми стаємо такі релігійні, що самі не можемо у це повірити. Даємо хтозна-які обіцянки. А що далі стається із нами, коли ми все це отримуємо? Яке тоді стає наше життя? Використали Бога для своїх цілей, а що далі? Ні, це не дорікання, це просто питання...

А що, коли Він не виконує наші прохання? Знаю по собі, що легко вірити в такого Бога, який, як слуга має підкорятися. Але це не є любов! Бог прийшов на цю землю, щоб нам послужити правдиво, тобто в любові! Щоб показати життя в правдивій любові, а не у використанні у своїх цілях! Правдива любов не шукає полегші, правдива любов шукає покращення. Це покращення має бути не в матеріальному кількісному збагаченні, а в глибокому духовному рості.

Запитання до сучасності:

Так, за останні десятиліття людина стала значно освіченішою, але при цьому чи вона стала більш мудрою?

Ми видумали багато зручностей для життя, але водночас виникло багато трудностей, щоб утримувати у доброму стані ці зручності.

Ми досягли віддалених планет і побували на деяких із них, але виникла відстань між рідними чи сусідами, а деколи вона залишається недосяжною.

Ми винайшли різні засоби комунікації, щоб полегшити спілкування, але з кожним роком все важче спілкуватися віч-на-віч.

Ми винайшли телевізор, щоб донести людям незнане і щоб побачили небачене, але закрили людей у їхньому домі. Житло для відпочинку і затишку поступово стало в’язницею перед комп’ютером чи телевізором.

Ми завдяки хімії можемо отримати різні продукти харчування, на які природа затрачає багато часу, але при цьому ми почали затрачати час на винайдення нових ліків проти нових хвороб, які є новими, модифікованими, а, отже, протиприродними.

Ми навчились керувати хмарами і погодою, але керувати нашими бажаннями, силою волі, характером, почуттями та іншим душевним стає дедалі все важче.

Ми полегшили навантаження на тіло, але наша душа стає все більше обтяжена.

Додали роки до життя, але не життя до років.

З кожним століттям наші ідеї стають все вищі, але водночас наша моральність падає все нижче.

Створили речі великі і найбільші в цілій історії людства, але вони далеко не найкращі.

Дивимось на хрест і запитуємо, а чи не можна було по-іншому відкупити світ, показати любов? Може й так… але чи ми би зрозуміли без хреста любов?

Важко у добрі і безтурботності бути доброю людиною. Людиною, яка здатна співчувати і співпереживати…

Благодаримо Тебе, наш Боже, за цю любов, яку показав на хресті. Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, чого змінити не можу; силу, щоб змінити те, що я можу змінити; і мудрість, щоб відрізнити перше від другого.

Боже, Україну храни і цілий світ! Амінь.

о. Віталій Тарасенко
"Сівач", квітень 2012

 

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону розп'яття Христа.

Категорія: Релігійний календар | Додав: Адміністратор (13.04.2012)
Переглядів: 717 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Наші партнери
  • Архієпархіальне Управління
  • Парафія Кирила і Методія
  • Радіо "Дзвони"
  • RISU


  • Система Orphus

    Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
    Copyright Roman Boyarskyy © 2017 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz