Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 705
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 1
Користувачів: 1

Адміністратор
Головна » 2011 » Квітень » 3 » Четверта неділя Великого посту
00:29
Четверта неділя Великого посту
Проповідь на четверту неділю
Великого посту

Ким ми є, «... що прибігли прийняти надію, призначену нам» (Євр 6, 18). Принаймні ми мали б бути такими, хто спішить прийняти на¬дію воскресіння. Бо саме для нас смерть і воскресіння Ісуса, Його Євангеліє, Служба Божа, молитва... Усе це потрібне нам, саме нам, щоб ми могли спастися, щоб мали підтримку, опору не Богові, а нам. Нам потрібен Ісус, бо «в ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини» (Євр 6, 19).

Він той, що супроводить нас усе наше життя, починаючи від утроби матері аж до смерті, але й більше цього: за межами смерті він стає Нагородою тих, хто відійшов до вічності, примирений з Господом. Ісус є не тільки тим, хто про щось піклується, повчає, Він є тим, хто знає наші проблеми, знає кожну нашу клітину, кожну думку. Бог бажає зробити нас спадкоємцями свого Царства. Ми мало віримо, мало думаємо про цю обітницю. Він стає нашою найбільшою радістю, відкриває найбільшу таємницю воскресіння і вічного життя – те, чого прагне кожен. Бог обіцяє нам щасливу вічність і вчить, як можемо її осягнути. А ми, на жаль, як губка, всмоктуємо все, що робить нас духовними каліками – німими та сліпими. «І де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє» (Мр. 9, 18). Хіба це не є образ нашої душі, що наповнена смертю гріхів, котрі відбирають наше власне життя? Чи це не про нашу слабкість, про невпорядковані пристрасті, що докучають і перемагають нас? «І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити» (Мр. 9, 22). Гріх завжди приносить тільки смерть. Наслідком гріха наших прародичів є те, що людина здатна грішити і їй дуже важко цього уникнути. Наша проблема в тому, що ми не бажаємо докладати й не докладаємо зусиль, аби воювати проти гріха, аби піднятися з нього. Не хочемо сказати Богові: «Вірю, поможи моєму невірству!» (Мр. 9, 24). Покладаємося на свої сили, на наші здібності. Ставимо собі обмеження і кажемо: «Досить», а Господь кличе нас уперед. У нас виникає страх втратити безпеку, спокій, острах боротьби, болю, терпіння. Ми призвичаюємося до певного духовного стану і вважаємо, що більше нам нічого не потрібно.

Прикладом наполегливості для нас може стати Мойсей, котрий терпеливо приходить знову й знову до фараона, хоч той відмовляв у його проханні. Нам Господь не відмовляє, але ми не бачимо потреби навернення, бо нам видається, що ми «не є вже й такими грішними». Чи прагнемо пізнати істину про себе? Чи бажаємо зрозуміти свою реальність? Чи маємо бажання крокувати вперед? Можемо знову ставити собі межі, а Бог кличе йти далі. Святий Дух, що його ми отримали при Хрещенні та Миропомазанні, живе і діє в нас. Цей «Голуб» постійно перебуває в нас, але може ставатися, що ми замикаємо його в клітку нашого нутра. Не даємо йому можливості діяти в нас.

Перший раз Мойсей ішов до фараона неохоче, допоки Господь не з’явився йому. В Його, Боже, ім’я він робив різні знаки перед фараоном, щоб той відпустив народ згідно з Божим велінням. Однак фараон був упертий у своєму, протистояв Богові, і його військо закінчило своє життя у хвилях Червоного моря. Людина через впертість замикає своє серце, і воно стає кам’яним. Нашою проблемою є те, що своїй любові ми ставимо межі, визначаємо її за своїм розумінням. Подібно чинимо і з нашою вірою – також вправляємо у свої рамки. Ми не дозволяємо собі бути надто віруючими, бо не хочемо виділятися, хочемо бути як усі. Фараон не бачив свого гріха, не хотів втратити рабів, безпеку, вигоди. Боявся втратити владу над людьми, був гордий, вважав себе божком, не хотів на очах у людей піти за Божим покликом. Важко виглядати немудрим ради Господа! Під тиском інших людей ми граємо таку роль, яка нам вигідна, залежно від обставин.

Цей чоловік, що приводить свого хворого сина, як сказано в Євангелії, не боїться людських насмішок, наближається до Ісуса попри дуже слабку віру й не соромиться зізнаватися в цьому. Він діє відверто і щиро, тому Бог допомагає йому. Господь часом допускає кари, щоб ми могли упокоритися й отримати очищення, а також щоб не грішили більше. Часом необхідно впасти на саме дно, щоб могти розпочати щире навернення.

Святий євангелист Марко розповідає про глухонімого хлопця, з якого знущався злий дух, і як батько привів сина до Ісуса Христа. Учні не змогли допомогти. Ісус домагався від батька віри, а той просив, щоб Він допоміг побороти закоренілу перешкоду недовіри. Сатана неохоче залишив юнака – так потряс хлопцем, що люди вважали його мертвим. Ісус підняв його, і той встав. Ідімо й ми до Ісуса, як люди малої віри, Він підніме нас із наших, можливо, закоренілих падінь-провин, але каймося і будьмо людьми, повними довіри до Бога. Немає такого гріха, щоб Господь не міг його простити, хіба лише тоді, коли хтось не вірить і не просить Бога про прощення. Бог не стежить за тяжкістю наших провин, Він глядить на нашу довіру й розкаяне серце. Приведімо нашу душу до Ісуса, щоб вона, глухоніма на Божі речі, частіше зустрічалася з Ним у Святій Тайні Сповіді та Євхаристії. Він вилікує нас із нашого глухонімого стану, навіть із дуже тяжкого. Він більше бажає нам прощати, ніж ми бажаємо отримати. Тому просимо тебе, о Господи, змилуйся над нашими гріхами-провинами, ми довіряємо Тобі, прости нам наші провини, вилікуй наші рани. Амінь.
Переглядів: 985 | Додав: Адміністратор | Рейтинг: 3.5/2
Календар
«  Квітень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Пошук
Наші партнери
  • Архієпархіальне Управління
  • Парафія Кирила і Методія
  • Радіо "Дзвони"
  • RISU


  • Система Orphus
    Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
    Copyright Roman Boyarskyy © 2017 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz