Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 707
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2011 » Лютий » 20 » Неділя про блудного сина
22:33
Неділя про блудного сина
Неділя блудного сина

Сьогодні, стоячи на порозі Великого посту, Церква, як добра мати, знову намагається нам допомогти підготуватися до тієї сорокаденної мандрівки духовною пустинею, яка чекає попереду. Вже минулої неділі перед нашими очима промайнули дві євангельські постаті, одна з яких у пихатості серця вихвалялася перед Богом надуманими чеснотами – фарисей, а друга – митар, збагнувши свій скрутний духовний стан, стояла здалеку і оплакувала прожите у гріхах життя.

У цю неділю ми знову слідкуємо за життям двох чоловіків. Цього разу перед нашими очима з’являються сини одного заможного батька, які по-різному оцінюють своє життя в отчому домі. Молодший вирішує залишити отця – йому набридло весь час підкорятися свою волю наказам старшого, надоїло втішатися тим мінімумом, який йому тут належиться. Він хоче все – бути як батько, почуватися вільним, керувати маєтком по своїй волі. З цими думками, забравши свою спадщину, хлопець відходить у чужину. Натомість старший син залишається при домі батька. Його нібито задовольняє все.

У цих синах ми можемо чітко впізнати самих себе, однак центром нинішньої євангельської розповіді є не вони, а добрий, милосердний, люблячий батько, який стоїть на порозі свого дому і вдивляється у даль, чекаючи повернення того, хто його відрікся. Іншими словами, центром притчі Христової є Отець Небесний, Якому не байдужа доля жодного грішника – Він любить усіх незбагненною жертвенною любов’ю.

Що ж ми можемо сказати про цю євангельську розповідь? Перед нами розвивається звичайна сімейна драма. Ніби усі живуть собі щасливо, нічого їм не бракує. Однак, це лише на перший погляд. Якби ми могли перенестися у той час і бачити невидимий світ, то давно б помітили, що біля молодшого сина щось роїться темне і страшне. Невидимі злі сили оточують його і спонукають зробити цей негідний вчинок.

Про подібного юнака розповідає нам духовний старець – Паїсій Святогорець. Якось, сидячи у своїй келії (на горі Афон), він почув, що хтось стукає у двері. Коли отець виглянув через вікно, то просто вжахнувся – гостя майже не було видно від кількості злих духів, які обсіли нещасного. Пізніше, при детальній розмові, стало ясно, що причиною цієї одержимості була подорож у поганський Тибет, де чоловік мав змогу від самих індуських жерців пересвідчитися в «істинності» їхньої релігії та перейнятися душезгубними ідеями. Цей чолов’яга, відмовившись від Батька (Христа), попав у руки розбійникам (піднебесним духам злоби) – ось і вся історія.

Подібно у прикру історію влип і паш герой. З тієї чорної хмари сумніву та нудьги, диявол представився молодшому синові, як туристичний агент, який, мовляв, знає життя, бачив різні світи насолод та плотських утіх, і може їх показати йому, якщо той дасть згоду пристати на деякі прості умови – тільки покинути батька, забравши спадщину.

Людина, котра починає спілкуватися із дияволом, котра пристає на діалог нечистого, більше не може перебувати у домі Отця – у храмі. Вона цурається Його дуже швидко, після чого настає духовне запустіння. Все починається від маленького, а саме – з відмови вечеряти на Божественній Трапезі у домі Отця. Приходить переконання, що можна причащатися лише раз у рік. Грішник кричить Богові: «Не хочу я більше торкатися твоєї їжі – від сьогодні мене годує світ!» А чим годує? – дешевою музикою, пустими телесеріалами, оголеними тілами із кольорових обкладинок журналів, алкоголем, мстивістю, наркотиками, тютюном і т. д. Насправді ж духовний голод відтепер задовольняє не світ, а його князь – сатана, заповнюючи посудину нашого серця мерзотою і запустінням. І, чим більше людина ковтає цю отруту, тим менше їй хочеться Батька (Бога) та перебувати у Його присутності (у домі-храмі).

Отож, людина, яка за нечистим, покидає рай, залишає дім – Церкву Христову, забравши із собою спадок. Що це за така спадщина? Це ті дари Божі, котрими Господь у своїй любові наділив кожного: здоров’я, сила, здатність мислити, краса тілесна, тощо... Маючи все це, людина вирішує жити по своїй волі – відмовляється від Батька, відмовляється від Небесного Отця. Яка ж реакція Бога на цей вибір? Він поважає людську свободу. На те Він і дав людині розум і свобідну волю, щоб вона могла сама обирати собі життєвий шлях. Якщо рослинка хоче рости не на сонці, а десь у пивниці та, у результаті, усохнути – це її право.

Бачимо, що саме цим правом і скористався молодший син батька. Ось він іде дорогою, дім отця стає все дальше і дальше, а його прощальний голос – все тихший і тихший. Сонце залишається десь у далекому минулому. Його провадить досвідчений, скажімо так, екскурсовод – диявол, який, щоб непомітною була ця поступова темрява, заговорює зуби, показує усі принади світу, пропонує розтратити усю спадщину на його розваги. І молодий чоловік знову пристає на ці пропозиції. Він у капкані. Диявол задоволено потирає руки – майже все зроблено. А в цей час – десь далеко-далеко, вдивляючись у даль, стояв на порозі свого мастку добрий батько, витираючи зі своїх очей сльози.

Людина є дуже дивною істотою. Їй дуже легко забути усе добро, яке в її житті дарував Господь. Сьогодні вона ще вдячна, а завтра вимагає чогось більшого, нарікаючи на Творця, а потім, пристає на сторону диявола і вже крокує разом з ним. Коли ж від його присутності їй стає вкрай погано, людина забиває останній цвях у свою духовну домовину – починає обвинувачувати ближніх, нібито у всьому винуваті вони, позаздривши щастю, або ж звинувачує Бога, мовляв, це Він такий поганий і карає за прогріхи, які я вчинив. Людина навіть і не здогадується, що сама собі «поробила» біди, живучи далеко поза домом Отця. Диявол тішиться, тому що покаяння, як не було, так і немає. Приходить остаточна пустота, де плач і скрегіт зубів...

Однак, попавши у духовну халепу, чоловік із притчі Христової, робить великий подвиг. Зрозумівши свій жалюгідний стан, він починає рухатись назад, пам’ятаючи про те, що навіть найменший слуга у домі йото батька має вдосталь їжі і почувається щасливим. Незважаючи на далеку відстань та ослаблений голодом організм, він зважується йти. Дорога дуже важка, так як вона веде вгору. Котитись вниз було значно легше – це безперечно. Однак, його у цій дорозі підтримує молитва – покаянне звернення, яке він повторяє раз у раз: «Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином» (Лк. 15.18-19). І з тими словами він добирається вершини і зустрічає батька, який за цей довгий час розлуки зовсім не змінився – як і тоді, він готовий віддати все, щоб його діти були щасливі.

Є ще й старший син. Він також не дуже цікавиться батьком. Його уподобанням є розваги із друзями та козеня, яке тато міг би дати йому для заколення, але не дав. Як сильно ми нагадуємо цього другого сина! Цілий час ми тільки те і робимо, що ходимо до церкви щось випрошувати у Бога. Навіть приказку придумали: «Як тривога, то до Бога!» Якщо ж не дочікуємось бажаного, то відразу починаємо нарікати.

Дорогі браття і сестри! Почнімо нарешті любити Бога за те, що Він є, за те, що так близько стоїть біля нас і зігріває своєю присутністю. Подякуймо Йому всім серцем і душею за дар спільної молитви, а також за те, що скоро нас чекає пустиня, де ми зможемо, подолавши усі спокуси ворога, зустрітись із Христом, Який чекатиме нас (на порозі порожнього гробу) у своєму Світлому Воскресінні. Амінь.
Переглядів: 1251 | Додав: Адміністратор | Рейтинг: 4.5/2
Календар
«  Лютий 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28
Пошук
Наші партнери
  • Архієпархіальне Управління
  • Парафія Кирила і Методія
  • Радіо "Дзвони"
  • RISU


  • Система Orphus
    Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
    Copyright Roman Boyarskyy © 2017 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz