Проповідь на Неділю про Закхея
Мої дорогі Брати і Сестри!
Одного разу старенький пустельник щиро молився. Господь показав його очам таке видіння: він побачив найстаршого в пеклі люцифера, що сидів на троні, а перед ним стояв на колінах маленький чортик, що саме повернувся з Землі до свого пекла. Чортик вибачався, що, стоячи за плечима злодія, нашіптував йому, щоб той не віддавав покрадених речей. Люцифер же картав його, кажучи: «Дурню, хіба ж ти не знаєш, що злодій ніколи не повертає краденого?! А ти, дурню, стратив так багато часу марно. Ой, варто тебе за це добре побити!»
Правду сказав люцифер: злодій не звик віддавати те, що вкрав або виманив.
Перед Своїми страстями Спаситель наш, Ісус Христос, переходив через місто Єрихон. А тому, що тут Ісус відкрив очі одному сліпцеві, про Нього вже знали, і багато людей стали горнутися до Нього. Одні хотіли послухати Його Божественної науки, інші просили в Нього полегші у своїх терпіннях, а дехто із цікавості просто хотів Його побачити. До тих цікавих належав і згадуваний сьогодні євангельський Закхей, що був старшим над митарями – збірщиками мита й податків. Митарів усіх люди ненавиділи, бо вони, збираючи чи то мито, чи податки, кривдили людей немилосердно. Закхей став великим багачем, бо силу людської кривди мав на своєму сумлінню. Серед людей він уважався великим грішником...
Він чув від людей про Ісуса, але ніколи Його не бачив. І аж тепер трапилась така нагода. Той митар був малого зросту, тому він виліз на високе дерево, що росло при дорозі, якою проходив Ісус із своїми учнями. Закхей був певний, що тут його ніхто не побачить, бо він сховався в густій листві дерева. Але коли Ісус-серцевидець проходив повз це дерево, Він підніс очі вгору і промовив: «Закхею, злізай хутко, бо Я сьогодні маю бути у твоєму домі». Закхей був здивований: звідки Ісус його знав? Скоренько зліз з дерева, побіг додому й усе приготував для гостини для Ісуса і Його учнів. І дійсно, Ісус завітав до його дому. Ця превелика ласка так подіяла на Закхея, що він розкаявся і промовив: «Господи! Половину мого маєтку даю для убогих, а коли я кого скривдив, то вчетверо йому віддам» (Лука 19, 8). А Ісус відповів: «Сьогодні спасіння зійшло на цей дім, бо й ця людина є сином Авраама» (Лука 19, 20). «Бо Син Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло!» Як бачимо, одним поглядом Христос навернув на путь істинну і врятував душу Закхея.
Культурні народи мають у своїх містах музеї, в яких зберігаються образи найславніших малярів. Варто згадати таке: перед другою світовою війною часописи розповсюдили вістку, що в Парижі з музею вкрадено картину Джоконди, вартість якої оцінювали кількома мільйонами доларів. При цій нагоді часописи в деталях описували прикмети цієї картини. А цей образ намальований одним із найславніших мистців – Леонардо да Вінчі.
Але є ще інші, не менш коштовні образи, не куплені за золото чи срібло, але куплені найціннішою кров’ю Божого Сина і призначені не для музеїв, але до пречудесної Небесної галереї, не на полотні намальовані, але живі. Такий образ має кожна людина. Той образ є людська душа, створена самим Богом. Син Божий відкупив її безконечно ціною Своєї крові, а Дух Святий освятив її дарами Божої ласки. Як же високо кожний із нас повинен цінувати свою душу! Цей образ вічний, живий, безсмертний – не малюнок смертного чоловіка, хоч би яким генієм він був, – ні, це відбитка самого Триєдиного Бога! Світ колись скінчиться; не стане ні сонця, ні зірок – але кінця душі не буде ніколи! Навіть той божевільний, що сам собі вкорочує життя, не в змозі вкоротити життя своїй душі ані на один день. Можна вбити тіло, але душу – ніколи. Навіть пекло не в силі її знищити. На постійний осідок для нашої душі Бог призначив Небо – найкраще місце, повне невимовного щастя, біля Самого Себе, де всі святі й праведні спочивають у сяйві Господа нашого! А що це за щастя – бути в Небі!.. Хто в силі про це розказати або пояснити?! «Те, що око не бачило і вухо не чуло, що на думку людині не спало, те приготував Бог тим, що його люблять» (Кор. 2, 9).
Для нашої душі Господь сотворив і призначив вірного друга – ангела-хоронителя. Він береже нашу душу вдень і вночі. Він тішиться, коли душа перебуває в ласці Божій і знає, коли вона нехтує Його опікою і вказівками, але не залишає її ніколи. Сам Божественний Спаситель надзвичайно високо підносить вартість і ціну нашої душі, кажучи: «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?» (Мр. 8, 36). А як же сама людина цінить свою душу? Скупий більше цінує жменю грошей, яку від нього і так може вкрасти злодій, аніж свою душу. З легким серцем такий спілкується зі злим духом. Голодний на славу воліє високі відзначення, аніж вічне спасіння... Злодій продає свою душу дияволові за успішну крадіж... Справді, ми дбаємо про все, тільки не про свою душу! Забуваємо, що душа – це образ Божий. Якби хтось кинув під ноги образ президента своєї країни і потоптав його, такого би спіткала велика кара за зневагу. А що роблять люди, кидаючи під ноги образ Божий – свою душу?! Ми повинні мати пошану й милосердя до своєї душі. Одну тільки маємо, а в ній є всі чесноти, а з чесних діл постає і чесне, здорове суспільство, яке нам так потрібне тепер, коли ми будуємо на віки вічні нашу віднайдену Державу!
Одну тільки душу ми маємо, тож робімо все можливе, щоб спасти її і щоб по земній мандрівці вона опинилася в Царстві Небеснім, у Царстві Отця, і Сина, і Святого Духа!
Амінь.
|
